Розрівняної пласкої стеблинки василька ніде не було, то ж мусила закласти поміж сторінок ще одну, довшу й свіжішу, яку запопадливо зірвала ще тоді, разом із першою. З ліжка, лежачи на животі, дивлюся униз. Там усе жиє, ворушиться, посапує. Накотилися знай...

Усюди – ніч, холодна й темна.
Шукають руки щось непевне.
І ніби душу темінь вирве.
Приходить думка: далі прірва.
...

Якщо ви зійшли з потяга (хай вже буде «потяг», а не поїзд, нам не шкода) і не зустріли жодного курсанта одразу на Привокзальній площі, значить ви зійшли не на тій станції, не в Херсоні, а в Запоріжжі чи Миколаєві.

Одразу під вокзалом Вас ледь не хапати...

Хочу залізти у голову йому. Подивитись що там робиться, дізнатись де там моє місце і чи будуть зміни на краще. Я готова навіть побачити, що я там пухлина і його збираються оперувати. Я готова існувати поза організмом, що мовчить, говорить до мене рухами, ...

...осінні яблука
на тацях -
присмак терпкий,
наче метелики
злітає
листя з вільхи,
і сонце соняхом
згорає
біля каплиць
у хризантеми
білі-білі
падаєм ниць ...

солодкий аромат
пелюсток -
щастя лови,
цей присмак осені -
забути...

Львiв. Травень. Автобус поволi заповнюється вщерть дачниками. Атмосфера й так напружена, а тут ще дiдуган заспiвує: «Ну що, обрали собi Януковича …» Нiби тiльки цього чекала, якась пасажирка вступає зi своєю партiєю: «А ви … а вашi помаранчевi …» Ось-ось ...

Темне сонце платівки,
В залі ми – пара соняхів –
Тіло в променях сольників
Обертаєм на втіху.

Не дамо птаству шансу –
Капелюхи на голови –
Не поласує з голоду
Зерням чорного джазу.
...

Тебе чекала до вечері…
Немов цапи – чоло в чоло –
Змагались привиди по черзі
За вільне місце за столом.

Коли той герць зайшов за північ
І мав перемагати хтось,
Зігнало морок третім півнем
Твоє здорожене авто.
...

Посмішка...
На скільки приємно, легко і світло стає на душі коли тобі посміхнулися, і в цій посмішці нема ні іронії, ні зухвальства...
В цьому і завжди приємному для твоїх очей обличчі яке ти радий бачити постійно за будь яких обставин, не залежно від т...

Ох і витріщаються ж, аж мурашки поза шкірою бігають. Ну й пики. Не пики,  а просто рила якісь. Тваринні, звірячі, жодного проблиску інтелекту. Чудовиська. Монстри.
Ходять поза ґратами із одного боку в інший, потіють і зчудовано витріщаються на нас. Їдять...