Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2685
Творів:	51000
Рецензій:	95739

Наша кнопка

Код:

Статті критики та аналітики

Дамський блокнот: «Суб‘єктивне» у творчості Юлії Петрусенко-Левківської

Дана Рудик, Тетяна Мельник, 26-04-2007
1.Анімус або Неусвідомлена чоловіча сутність жінки Поняття «анімусу» було запозичене з давньогрецької культури (animus - дух), де означало феномен духовного. У контексті психоаналізу дане явище було зінтерпретоване як неусвідомлену чоловічу сутність жінки, що персоніфікується у сновидіннях і творчості образами чоловіка. К.Юнг переосмислив «анімус» як один із способів розкриття жіночої форми душі. Таємниця жінки (за Юнгом) полягає в тому, що джерелом життя для неї є духовний образ, тобто Анімус. Оскільки чоловіча душа має жіночу природу, реальним носієм її образу найчастіше виступає жінка, а жіночої душі – чоловік. Тому в художніх творах чоловіків несвідома душа зображена у вигляді жіночого персонажа, а у творах жінок – у вигляді чоловічого. Отже, творчу особистість можна трактувати за проекціями «внутрішня жінка» та «внутрішній чоловік». Присутність образу чоловіка у деяких поетичних полотнах Юлії Петрусенко-Левківської – це тільки зміна певної маски. Її персонаж є символічним образом самої ліричної героїні, що віртуозно опанував техніку карнавалізації, перевдягання та перевтілювання у того чи іншого героя (навіть якщо цей персонаж мужньої статі). Яскравий приклад такої карнавалізації можна простежити у творі «Гамлет»: Я – Гамлет, син Шекспіра (а батько з видатних!) Він Гамлет теж, без тіла Але не без душі! Опозиція займенників Я/Він творить діалогічну сценку поміж двома масками, які, насправді, належать одній Персоні. Лірична героїня ніби діалогізує із власним «я», намагаючись узгодити, зняти внутрішні протиріччя. Роль Гамлета, яку приміряє на себе Авторка, нівелює межі чоловічого/жіночого начал висновком, останньою строфою, що звучить як вирок: «Ти – Гамлет? Лиш соціотип!” Архетип Аніми у художній літературі та міфології можна знайти у образах Святої Діви (як духовної матері), Єлени (як сексуальної спокусниці), Софії (як втілення мудрості). Власне, цей ряд можна було б продовжити, але розглянемо той Архетип, до якого вдається наша авторка. Юлія звертається до образу-символу, що глибоко закорінений у фольклорній традиції, а саме – до образу Відьми. Можна вважати даний образ прототипом культу шаманства, але для української культури саме образ Відьми (Знахарки) є архетипним. Так, словник української міфології тлумачить даний образ у такий спосіб: «Відьма походить від слова «відати», тобто знати все (…) цілком земними постають з українських легенд відьми-красуні. Особливо гарними вони стають опівночі»[1]. Текст Юлії Петрусенко-Левківської «Вже не відьма» - нагадує сповідь - спокуту жінки за своє відьмацьке минуле: А я знову гуляю босоніж до Сибіру… Та вже не літаю, прилаштовуюсь жити З людьми. У моїй ступі покоїться пиво Для нудьги… Пригостити… Лірична героїня прилаштовується «жити з людьми», однак чи вдається їй це?.. Уміння літати – це антипатичний образ до тих людей, з якими намагається вбутись відьмачка. Вона ніби намагається стати звичайною. Проте насправді зречення власної себе героїня супроводжує наступною фразою: «І в небо…І я б більш не поверталася…» Прагнення неба – як спосіб протиставлення Я/Вони, Я/Вона, Я/Він. Очевидно, спроба відмови від відьмацького минулого – це внутрішнє протистояння чоловічого/жіночого начал. Анімус (дух) притлумлює ірраціонально-емоційне сприйняття світу героїні, налаштовуючи на звичайне, земне існування, аби бути «як всі»: Та тепер я як всі, не штовхай сірникі мені в очі, Просто не треба…Там ще є весь мій запал. 2. «Друга реальність», або подорож у суб‘єктивне. Поезія – це особливий жанр літератури, яка творить свої, часом абсолютно ірраціональні засади світобачення. Поезія витворює «паралельний світ», пов»язаний з реальністю асоціативними каналами-образами. Цікавою є, наприклад, специфіка «другої реальності» у творі Ю. Петрусенко-Левківської «Фантазії ненародженої зими»: Ти етюди крадеш у грудневого неба, На даху фотокартки роздаровуєш птицям. Зяє рана, жилавий поштар, мізансцена, І гадюки повзуть по усміхнених лицях. Ця тужава пора призведе до кохання, Бо до снігу ніяк не дійде цього року... Твоя кров і моя – еутаназне єднання, Мов та тьмяна роса, що виходить із ока. Твори цієї авторки за своїм настроєм є далекими від будь-якого мажору, анакреонтики. Але і катарсису в них теж немає. Тобто - уже немає... Після нього залишились лише легкий сум, гіркуватий наліт іронії і житейська мудрість: Повернення в Едем відклали, Бо нам не дали віз. Бо недоречністю обклали Вміст наших душ-валіз... Бо ти і я не докохались Й не докохали світ. Ми якось так... Внизу зостались. Хай хоч літак – злетить... «Едем» Багатьом віршам Юлії Петрусенко-Левківської притаманні монологічно-сповідальні інтонації. Чи стосуються її монологи конкретної реальної персони, сказати важко, оскільки присутність «другої» особи можна сприймати і цілком абстрактно. Скажімо, такий вірш як «Еклектика» може бути епізодом монологічної вистави: Ти бачиш, це краплі з останього снігу Квапливе масонство, селітра прозора Цей сніг помирає, а може я гину З наявності сонця. Життя – мов комора В коморі. З надвору повзе першим співом Відсутність дзівнків та дзвінких між словами В словах наболіло, в словах поніміло Ну, словом, слова обернулись катами… Насичений образний ряд віршового тексту створює досить яскраву візуальну картину, аби не тільки прочитати, але й побачити: «сніг – селітру прозору – комору – ката – весілля». Трохи незвичний образний ряд, чи не так?.. Особливо вражає співіснування на одній площині присутності КАТА та ВЕСІЛЛЯ.. Власне, у такому поєднанні непоєднуваного проступає на поверхню конфлікт чоловічого та жіночого начал: А ти, перший-ліпший, з нагоди, з відтоді Ворожиш на серці. Озветься? Розб’ється? Розл’ється, мов сніг, що розтанув у вОди Не для насолоди, ведеться Перелік стрункий, літописний, омфальний Твій погляд, мій погляд, життя поміж нами Як прірва. Весілля як захід каральний Останній… Йти далі?… Образ «весілля як заходу карального» являється у певній мірі звичайним ритуальним дійством, відбувши (чи… переживши) яке, несвідома «чоловіча душа» зможе досягнути рівноваги із душевним образом Жінки. Власне, межа, до якої підводить свою ліричну героїню пані Юлія, це швидше шлях становлення, своєрідне внутрішнє дорослішання, яке базується на вбиранні рис протилежної статі. 3. Форма. Стиль. Тональність. У поезіях Ю. Петрусенко-Левківської немає песимізму. Є певна медитативність, спокійне і виважене споглядання світу. Від розчарування ліричну героїню рятує любов. Любов – це також поетичне і людське кредо нашої авторки: Я люблю... І вірю в твої сни, В твої посмішки і в твій акцент гаркавий... На тютюн так схожі Листя ті... Що застелені поміж дахами... І на лініях чергового авто Осінь ця прийшла відпочивати... Ця любов, цей вимір і це скло... І це листя, згорнуте у шмати. «Романс ринкового пляцу» Світ образів поетки нагадує короткометражні художньо-документальні кінострічки, в якому відбувається інтроспективне дослідження власного суб‘єктивно-історичного. Скажімо, як у вірші «Спалах»: Я більше не сплю вночі, Мій почерк став трохи кращим, Нервовішим і ближчим до дитинства, Котрого вже нема в фотоальбомах. Моє життя – великий спалах Фотооб’єктива. Авторка, ніби роздивляючись фотокартки з минулого та сьогодення, сплітає усі картинки у єдине ціле, що має назву «індивідуальне». У даному вірші немає якоїсь монолітної цілісності: образи дуже схожі на імпресіоністичні образки-замальовки, де від «першого поцілунку у першому класі» до «літаргії» - жодної відстані. Вірш «Іль-де-Франс» - вдалий приклад такої виокремленої форми віршування, як верлібр. З певністю можна ствердити, що в європейській літературі Рембо (а в американській - Уїтмен) невипадково впровадили у поезію верлібр. Це дало поетам (від тогочасних до сьогоденних) неповторну можливість особливої суб»єктивної організації творів, тобто якісно нову художню форму. Вищезгаданий інижченаведений твір – ще одне підтвердження цього: Будинку набрид його дах, Бо крізь нього не видно неба. Будинку не личать окуляри До прозорості вимитих вікон. Будинок оголосив бойкот І вивісив на паркані об’яву... Ми - господарі цього будинку, А ведемо себе, як гості. Бо почуваємо себе гостями. Може завтра нас не стане. А будинок буде стояти І писатиме об’яви. Важливий аспект поетики Юлії – це те, що вона, немовби пам’ятаючи оте Горацієве “Не намагайтеся слово передати тим же словом”, користується неповторно трансформованими образами, не боїться експериментувати з поетичними формами, постійно збагачує свій поетичний лексикон словами, які, здавалося б, є абсолютно несподіваними, інноваційними для цієї царини літератури: На диску Хтось з братів Гадюкіних Хоча вони не рідні Моцарту Та МР 3 Й не таке витрима Й пропустить ще У радіоефір І вщент Розгубить наші вуха Бо ближче їм Галушки Натурпродукт Чи репродукція “Мівіни” “МР3” 4. Ложка дьогтю (звісно, будь-яка герменевтика не може оминути і «ложки дьогтю», що присутня у смаковитій бочці з медом) У авторки трохи “студентський” підхід до правопису. Іноді складається враження, що тексти віршів були записані неохайно, нашвидкоруч, наче конспект якогось викладу. Варто теж попрацювати над ліквідацією русизмів. Бо все це, на превеликий жаль, негативно впливає на вартість непересічних поезій Юлії. ----------------------- [1] Українська міфологія. – К., 2002. – с.70.
Написати коментар

Коментарі на цю критику та аналітику

1
© birbhfeh, 18-03-2017

1
© fawslrrx, 17-03-2017

[ Без назви ]
© Юлія Петрусенко - Левківська, 28-04-2007

Згенеровано за 0.5430109500885 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design