не вирвеш мені
брехливого стогону
в якому сфальшивила б струна
і глибокого символізму
набуде односкладове слово
„так”
або „ні”
попри твоє втручання

жаль не себе
бо що я таке
щоб не прагнути правди
собі в очі
сказаної незворушно й прямо
взяв...

господи дай мені сил
не зненавидіти цей світ
і людей у ньому

моя нинішня молитва
проста як мугикання пісні
на руїнах міста

природна як вітер
без кінця й початку
що протягло голосить
над голим степом

як лепет усміхненого божевільного
щира
...

я дряпалась туди всім тілом
тиснучись до каменю й колючок
добрий був шлях на вершину
з небезпеками і втомою
що осідала в тілі як гиря
а я долала її опір
вершини і власної втоми
ми брали її грубо як ворога
хоча ворог лишався внизу
і називався ентр...

У  зв’язку з тим, що я маю намір переробити оповідання «Теорія Вовків та Кроликів», і повернути його на сайт уже в оновленому вигляді, я тимчасово видаляю цей твір. Прошу вибачення у адміністрації за можливі непорозуміння.
З повагою, RRR
...

Я – іномарка з фабрики „Юкрейн”.
Я – рідне все в сучасній оболонці.
Я – у перекладі Морозівському Фрейд.
Я – все печерське, нивське й оболонське.

А десь дирчать іржаві москвичі,
Що під під’їздом все плітки скрегочуть.
Або таксисти – панки-паничі,
...

вилучено 23 грудня 2007 року....

Твої очі поцілунком запечатаю,
Щоб їх ніч не поглинала снами,
Щоб не мучила своїми Потерчатами.
Спи, коханий!

Нашу полюбовну кінострічку
Пришпилю до неба я зірками.
Погашу між нами денну свічку.
Спи, коханий!

Я піду, якщо я заважатиму.
І хай ...

Якби я вміла малювати, то тут би був його портрет.
Могла б його я цілувати, коли б я вміла малювати,
А так – не вмію.

Якби я вміла віршувати, то тут було б його ім’я.
Я б всесвіт віршем обійняла, коли б я вміло віршувала,
А так – не вмію.

Якби я...

Абрикоса малювала на руках рубці,
Не загоювала рани, а лиш різала.
Я коханням малювала на руці –
Серце рвала творчими кризами.

Сині сливи зафарбовували ніч,
Світячи ультрамариновими зорями.
Я залишилася з небом віч-на-віч.
Я осліпла, небо – обез...

- А ще я божевільна. Взагалі-то, всі люди рано чи пізно сходять з розуму. По-своєму. Просто з дня у день помалу їде дах. Я, коли це зрозуміла, довго думала. А потім вирішила – ну його, к бісу! Усе-одно нікуди не подінуся. То що мені, сидіти і чекати, поки...