слава сливі
слово сливі і ослові
Севільське свавілля
словом, славно сливо
слово славити щасливо
сливе, сливі славу
славить сливу Ярослава
славень сливі - слово
словом славмо славу
словянці - сливянку
сливі славу словом
словній сливі ...

немає...

немає...

Цвинтар.
Усі зникли,
Немов нагадуючи
Сліпе буття...
Все стихло.
Вечір
Сивим відтінком
Приховує в тумані
Людяність.
Півсонну планету
Зашморгнуло безоднею.
Важко дихати
У пітьмі –
Вона нагадує
Смерть.
Крізь рожевість ранку
Просочується життя...

Невже немає в світі долі,
Що Душу сонцем зігріва?
На самоті, як біс у полі,
Сумую, наче нежива.
Зрання прокинешся, буває,
А на очах гидкий той жах,
Що знищує усе ласкаве,
Усе приємне в теплих снах.
Удень – незгоди та бажання
Піти б та зникнути н...

Алкоголь – сповідальня свободи,
тої, що забирає втома,
тої, що убиває погода,
всякі бурі ( магнітні і вдома),
справи, клопоти чи негаразди.
Хто з нас вміє, як люди, жити?

Алкоголь – сповідальня свободи
і  музей поривань розбитих.
...

Я люблю тебе – сказала –
І схитнулись в небі зорі,
І гойднулись хмарам крила
У дощі прозорі.

Я тобі дарую всенький
Світ осінній і розкішний...
Очі стиснуті в обценьки
Туги, сліз і тихих віршів...

Ще не писаних, не чутих.
Тих, що серцем так ...

Я видихаю ковтки повітря,
я видихаю тебе ізвідти –
із свого серця, із свого неба.
Не снись, не мрійся!
О ні! Не треба!
***
Вдягнути непрозорі окуляри,
вдягнути – і не бачити тебе.
Зігнати з неба чорні й білі хмари.
Хай сяє – щире, гарне, голубе....

Ось ваша осінь, пані Оксано,
злото-зелена, ніжно багряна.
Час для безмежності
в душу приносить...
Пристрасть,
покуту,
молитву –
бо осінь.

Б’ють в тулумбаси туземні народи –
лісом гарячі летять хороводи.
І розпалилися клени шалені –
танці ос...

Я хочу до лісу,
де трави високі й лукаві,
де приспана ніжність
гойдається в кронах дерев.
Я хочу до лісу,
де тиша ясна й золотава,
де шурхіт осінній
так терпко
у горлі
дере.
...