У тіні кістлявій – сонця гачкуванні –
Яструб Степовий знайшов свій відпочинок,
І візію побачив:
немов дикі сарні
в спекотну й білу, наче сіль, годину
ішли до водопою. Аж раптом, відсахнувшись,
кинулися геть. То Звір зеленоокий
гуляє, де старі морелі й дикі груші
сплели шатро. Гудуть оази соки,
мов джмелі. Звір ліг в глибокій тіні.
Рістня лапи лоскоче. В повітрі смак етерів
від нечуйвітру, гаверу, мауну й астраґалу…
Буяє сила сил, залита в плоду сферу…
І се здрів Яструб Степовий у час полудня,
прикривши пір'я тінню злих акацій,
що в'язь плетуть холодну і отрутну.
Акації трясе, мов в лихоманці.
