

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	754
Творів:	11440
Рецензій:	17358

Наша кнопка

Код:

Художні твори Поезія Цикл поезій

Візії та сни Центрального телебачення: Музика на Центральному телебаченні

© Сергій Гулик, 22-05-2008
так можна їхати довго нікуди по суті не рухаючись бо все одно звідкись віддаляєшся кудись наближаючись так найкраще спостерігати дощ коли він з того боку це єдиний спосіб побачити воду наскрізь зазирнути в кожну краплю зсередини дивлячись крізь неї на все що поза водою поза краплиною поза музикою повільною як равлики на перегонах між станціями між містами так можна їхати довго коли легенями відчуваєш навколишнє тепло коли поглядом відчуваєш цей дощ який псується як риба з голови як риба без голови як риб’яча голова небо кольору розширених риб’ячих зіниць повітря кольору моря і я б знав що все навколо пахне мокрим піском якби був з того боку а так лише бачу як краплини нависають сірою лускою і час до часу в калюжах з’являються й зникають риб’ячі хвости під ногами перехожих відрубані зіпсовані риб’ячі голови а у хмарах безм’ятежні риб’ячі душі риб’ячі дупи плавники відбивають ритм і швидшає ритм-секція цей джаз цей буґі-вуґі цей тонкий дощ ці прозорі риб’ячі сни мокрі дерева за одну мить виростають із мокрих жовтих піщинок і за мить вулиця обростає тропічним лісом мокрих дерев цей риб’ячий день вагітний зеленим вечором ці сірі й повільні людські кроки кольору риб’ячої жовчі це грубе скло ця повільна дорога цей непевний глевкий час доби коли насправді не знаєш хто ти чи людина чи тінь чи водорості чи намул на небесному дні і дорога насправді ніколи не закінчиться бо дорога насправді ніколи не починалась ти сидиш самотній у вологому синьому автомобілі ти мовчиш і не рухаєшся а натомість міста танцюють навколо тебе дуже повільний танець по спіралі равликової мушлі і ця повільна сіра музика ця німа риб’яча пісня про душу речей цей нескінченно повільний польський джаз ці неймовірно розширені риб’ячі зіниці ці нестерпно великі краплі – то насправді не сльози як вважалось дотепер це сині ноти великої небесної симфонії це декорації блакитної джазової опери це ритм який матеріалізується від того що риби ворушать плавниками бо саме вони риби і вигадали музику ці найблагородніші у світі драмери звиклі до ритму бо що ж таке море як не найбільша у світі краплина дощу як не найповільніший у світі ритм? і ця дорога неодмінно почнеться і ця дорога неодмінно закінчиться коли хтось із нас там за межею божевільного континентального ритму перетвориться на рибину а хтось перетвориться на равлика і візьме до рук диригентську паличку дощу і почне пересипати бісер усередині а хтось візьме до рук зеленого саксофона соснової тиші або мідну трубу солодкого піщаного шуму коли хтось глибоко внизу наївно вважатиме що то знову псується дощ як риба з голови як риба без голови як риб’яча голова 9.05.07
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0578570365906 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design