З небес незакартовано-чужих
знімаючи обгортки й оболонки,
шурхочучи сузір‘їв целофаном,
виймаємо планету загадкову,
де сутінки бубнявіють світанком
двох синіх сонць…
Калейдоскопи мрій
занурюються в мушлю атмосфери
і діаманти сонць,
мов солітери,
здіймають самоцвітний буревій
по курсу апарата-піонера,
який від цього блиску сам не свій.
Та скель прозорих
кришталеві
стелли
з його металом
починають бій.
І блискавки вдаряють в скляні трави.
І скалки
електричної заграви
зриваються зі стебел,
скель та вій.
Зростає небезпеки магнітуда...
Клекоче хрипко плазмою рушій...
Пульсації думок, фотонів, крови,
плюскочуть в нервах, жилах, наносхемах,
а виснажені відстанню світила
двовимірно хитають планетарій
пласких небес, до трупних плям чужий.
...Хоч відлиск сонць лишається живий
в опуклій
геометрії земній.
