Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2612
Творів: 47572
Рецензій: 92413

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Авантюрна проза

З циклу “До тіні в гілках”

© Олесь Барліг, 04-03-2006
* * *
літери сиві
сивіші за подих бога
легші за пір’я зозулі
плинуть у вигляді міфів
створивши мене як поголос

по колос хлібу
по дно стосунків
якого не бачу зовсім
за розчином кави

* * *
вустами тримаєш птаха
від тебе залежить
чи змовчить польотом
про те що хочу почути
чи вистрибне жабою
і збреше самому собі
про те що не знаємо
я і ти

МА-МУ1
твій вираз непевно
тремтить на зіницях моїх

твоя порожнеча
стає глибиною
і все моє срібло сягає туди


МА-МУ2
не добираю слів
щоб створити тебе
нехай так і буде
це сум –
він також смачний

* * *
в очах
у них дійсно щось є
та не хочу творити
нові загадки
я просто дивлюся на тебе

* * *
ха-ха
не можу мовчати
коли саме слів існує нестача
тому роблю сонце
ти пишеш вірші  

* * *
ти поряд
я також
лише інші птахи питають “чому?”

* * *
коли я прийду до тебе
то стукатиму у двері
щоб знов відчинила
стара та потворна
пристрасть

* * *
мій політ підіймає
очі твої
до квітів які березень має
до камінців вздовж прошпекту
до власних бажань бути кимсь

* * *
руда
безсоромна
моя сьогоденна
любов
до тіні в гілках

* * *
я більш не пишу тобі
віршів

сніг прийде повітрям
новим
із теплом
на знайомих обличчях
воїнів
зі списами
на травах
волати
за дощ і кульбабки
у косах
і сукнях
цариць і царівен
царина моїх поведінок
день
без
ідентифікації
я більш не пишу тобі
віршів

* * *
тебе рятує цукерка
померлих вчасно собак
я несподівано лаю
хоча це зовсім не знак

* * *
хистом має здолати
лінощі справжнього
подиху
щоб навіть ворони
брали з собою
метеликів

* * *
та скільки ж треба мати певності
у власних почуттях
щоб когось називати сонцем!
я знаю все мине
я зовсім не слабкий
я просто щось тримав всередині себе
і сподівався
що все ж таки це знайде відгук

* * *
річки збігаються до купи
там
де завтра дощ розіб’ють
на сотні поколінь
крамниці пропонують помаранчу
і листю в жовтні не хочеться
вмирати
що ж
дякую собі
за те що я пішов від тебе

* * *
я пробачаю
чуєш
пробачаю...
ось лине з неба дощ
й птахи вертаються у місто
сьогодні кава стала чаєм
моя білизна загубила плями

* * *
я ще не зовсім розпрощався
я ще пишу тобі листа
ховаю у конверт як зірку з неба
власну фотокартку
і казку
а хто тут каже
“нерішучій”?
стуліть свій келих слів
моє вино триватиме не довше
проте мій лист летить
він їде
розірвеш
прочитаєш
“одною зіркою ти станеш більше”

* * *
ти тричі їздила у Київ
а я лишався тут
і знав чого нарешті захотів
ти в сотню дорікав мені
що згадував цю постать
але мабуть слабкий
інакше б вже давно
пішов у інше ліжко
тихо
зовсім тихо
ось-ось заграє перший сніг
не знаю
де зустріну новий рік
де зіткнемось
у цьому місті
коли підеш гуляти
не узявши мене

* * *
смугляві зорі
смугасті хвилини
серпанками вглядаєшся
у мене ти
а я не можу
щось зробити з цим
мені не байдуже
я не втомився
і навіть мабуть
бачу інших шлях
жовтоцеглинний шлях
це буде плинним?

* * *
я ще не усе сказав,
та слів не вистачить
як завжди
піду
зустрінусь
зваблю
когось
і це значущістю не стане
коли щоп’ятниці пишу тобі листа

* * *
у певних відрізках
береш ти залізо у руки
схиливши мене
під натиском сили своєї
у венах плекають надії сивинки
із вікон
дивилась на землю малеча
щоб згодом
діставшись човном цілковитої згоди
за руку спинити Харона
Хронос ніжно цілує небо
і цим
паплюжить учорашній топос

* * *
вдягнувши пальто промовчу
а ти не спитаєш
заціпить мене на порозі
на ґанку ґатунком
найвищим
я буду для когось
лишивши не зовсім
свій слід в цих серцях

* * *
якщо займенники не кажуть слова
тоді і ти
не шурхоти собою
у нігтях складові без цинку
волосся не росте зимою
але не я стуляю рота вегетації
але не ти...
не ти і не типова пневмонія
пігулки інші ліки та бинти
портрет малюють маслом
й маргарином
налили кави випив чай

* * *
в книжках читаю я про тебе
ти завжди сталий архетип
та мова не стає гучніше
й слова
що вкотре наче мох Сибіру
луну вбивали з багатьох слідів

* * *
з самого ранку
того сьогодення
впали на землю
метелики
мовчав
і не знав
ще яким чином
можна себе зневажати

начебто сонце
по небу повзе
хмари зникають
як торти після свята
стисну
самого себе у обіймах
і знати про біль
буде кілька зіниць

* * *
декоративні спроби віднайти самодостатність
декоративність дій
вхопляння погляду чужого
на клумбі квіти
на небі зорі
“сюди, сюди, шановний декоратор!”

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© , 26-04-2007

[ Без назви ]

© АЛЕНА, 16-03-2006

Вишукано

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Невідомий поет Рабінович, 07-03-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67304801940918 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …