| © Фрідріх Етінґер, 21-01-2008 |
На високій горі
О північній порі
Вітер пісню сумну завиває
На високій горі
О північній порі
Квітка щастя мого розцвітає.
На високу гору
У північну пору
Я здираюсь до тріскоту в жилах.
Руки-ноги в крові.
П’яний шум в голові,
Навкруги шелестять чорні крила.
Це тріпочуть крильми
Круки-вісники тьми,
До очей моїх дуже охочі.
Я крізь зуби молюсь,
Вище й вище дерусь,
І безсилі служителі Ночі.
Скелі і стрімчаки,
Прірви і рівчаки –
Все позаду ! Настала хвилина.
Я від вітру тремчу,
Я від щастя кричу,
Бо скорилася горда вершина.
На вершині стою,
Бачу квітку свою.
Кров у грудях бурхливо заграла.
Підійшов ближче я
- Здрастуй, квітко моя !
А вона вже поникла, зів’яла.
На високій горі
О північній порі
Вітер пісню сумну завиває
Вже на іншій горі
О північній порі
Квітка щастя мого розцвітає.
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|