тарас григорович шевченко -
старий мертвий поет,
кобзар і хіпстер,
співець вільної любові -
щоночі вилізає зі своєї могили,
аби побродити в задумі по вулицях мегаполісів
ось тарас григорович шевченко розриває запашний український чорнозем
його рука стирчить із землі
місячне сяйво вихоплює з темряви фєнєчки на зап’ястку
ось тарас григорович стає над власною могилою ніби титан
ось тарас григорович одягає свій плащ
його обличчя пожерте хробаками
у вусах застрягли бички і мертві метелики
та не зникла його сила
його кам’яні м’язи справжнього співця вільної любові все ще налиті свинцем
його суворий погляд не сховає жоден чорнозем
навіть такий запашний,
як на Україні
ось тарас григорович летить понад хмарами
над вільною Україною
ось тарас григорович опускається на вулицю випадкового міста
вітається зі знайомими байкерами і продавцями хот-догів
пролітає над спальними районами, заглядає у відчинені вікна
старі вчительки української мови іноді зустрічаються з ним поглядами
тарас григорович шевченко, – кричать вони і втрачають свідомість
нарешті тарас григорович бачить маленьку дівчинку,
що слухає музику і дивиться у вікно
привіт, – каже тарас григорович шевченко, – хочеш, я навчу тебе літати?
хочу, – каже дівчинка
тарас григорович бере її за руку
і злітає в небо
кілька годин вони кружляли в хмарах
дівчинка багато сміялась,
незважаючи навіть на те, що шматочки почорнілої шкіри тараса григоровича
час від часу відривалися й падали їй в очі
нарешті, коли почало світати,
тарас григорович шевченко повернув дівчинку додому
і полетів до своєї могили
зарився в теплий чорнозем, ніби в простирадло,
і заснув міцним сном,
посмоктуючи свій почорнілий великий палець
