Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2579
Творів: 46819
Рецензій: 91208

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Елегія

В петрарчиних капцях

© Yephrem Patsyukevitch, 06-01-2008
В петрарчиних капцях

як особа проста і неввічлива
як же маю тебе я спізнать,
коли ти наче пташка скалічена
будеш далі від мене тікать?

Мені сумно від тебе і боляче
і чого ти стидаєшся так
і тримаєш мене на околиці,
де топчусь як останній варнак?  

я не злий, а почав божеволіти
із химерних твоїх витребеньок.
я уранці, мов кава помолота,
чи трухлявий, скажімо, опеньок.

я скажу з усією відвертістю:
я не знав ще такої мімози
чи це ж я – одчайдух цей упертий
що дівчисько чекає на розі?

я засмучений і причарований
сам себе упізнати не можу
із цією дурною коровою
нащо мучуся божечко-боже...


Азіятське

у кипіння берез де до листя приклеївся вітер
у вогні надвечір'я впаду колихатись і спать
із тобою удвох на тобі у тобі й коло тебе
наче в кошику кіт мов зоря що кружля в небесах
в небесах та зоря кіт у кошику ти ув обіймах
всі ми разом і вітер ще борсає мляво й рипить
до сусідського парку калитка облуплено біла
і біліє неясно із далеку сукня твоя

у кипіння берез ми впадемо у вальсу здригання
нас носитиме вітром носитиме нас ураган
від озерця де тиха альтана цілунки рахує
до принишклого гаю, ще повного літніх дріад
всі зорять споглядають і дивляться просто на нас
ти уся розпашілась розхристалась і запалала
і соромилась страшно і дуже хотіла любить
і любові соромились наші смілішали різко
і нарешті вогнями у вибухи та фойєрверк
враз злітали у небо вже чорне холодне й вороже й
в мертвім небі горіли співали як наші серця


Пасквіль II

Веремія cкінчиться. Ти головне не зважай тут
хай пливуть пацюки через хвилі зелені ріки
це Дунай чи Гудзон? Веремія закінчиться, вірю
покладуть в домовину й до ями зі співом знесуть
безіменної ями, де бідні гниють у вапнярці
може й моцарт який заблукав і поліг серед нас?
мишоловки стикаються я серед міста лякаюсь
бо так холодно ж дико і звірі чекають на нас.

а мені не подобалась злива і холод і спека
а мені не любилось, мені ненавиділось більш
я стикався з людьми та відвалював у потойбіччя
а вони язиками плескали про мене тоді
я хотів би забути про людство оце недолуге
я хотів підірвати си бомбу нейтронну на сміх
прив'язавши подію, скажімо, різдва чи до трійці
і ганчіркою витерти руки й забути про вас

від шосе переходячи у лябіринти будівель
я сказав би "холєра, залиште й забудьте мене!"
та було би це зайвим і марним, дурним це було би
бо не знає про мене ніхто, бо не знаю і сам
що робити, панове? Таке вже зліпилось безглуздя
так волочиться хмара, неначебто ящірка хвіст
а мені не подобає спека і пісня і сила
а мені не любилось, мені зневажалося більш

я по світу цьому босоного та пішки блукаю
вар'ятію од віршів, дешеві смалю цигарки
про Наталю торочу мою, неодв'язну й незбутню
слів не маю я більш, про Наталю плету я лише
лабуда промине, ми до ями басейна пірнемо
загорятимем в пеклі, де квітне блідий асфодель
товариство шикарне напевне мене там зустріне
там повія Адела, там Ліна, і там Тато Маркс

Хворий Брат з цього боку затримався пекла
сковородки життя йому кращі смоляних казанів
та  однак всі там будемо кодлом паршивим
всі міністри й посли Товариства корейців малих
Там зустрінемо ми Кімірсена нарешті нарешті!
Він потисне нам руку, простий він, наш пан Кімірсен
він простий і величний він друзям своїм не відмовить
і підпише свою біографію "Світло Чучхе"...


*****
ще чекати б я став благовісника
у незбутному цім божевіллі...
їдуть янголи на триколісному
через небо велосипеді.

і тривожачи хмари ковильні
бог іде серед поля блакитного
наточити священного меду
із калини убогої й бідної

розіпнеться він тяжко на дереві
аж тонкий перехнябиться стан
та блукатиме в соняшнім мареві
як у вірші, який написав

кожне слово написане – справдиться
буде зважено кожен гріх
той же з нас, який богу понравиться
ввійде в рай, там де дерево Сміх

не зростає там дерево Сльози
не зростає там древо Печаль
і зоря полинова пронозливо
зазирає в кривавий Ґрааль.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Чому вкупі?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія-Ванда Мусаковська, 09-01-2008

Петрарчини капці

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Карповий, 06-01-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44282603263855 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …