Ти знаєш, коли земля відчиняє свої надра, щоб проковтнути?
Раніше виплакала, тепер жере.
А ти лови поезію з гудіння моніторів.
Допоки не буде тебе.
Я хочу щоб тріщали руки і тріскались на ліктях наче гума
Я хочу собі повигризати кості,
заради сміху, від цього злого суму.
У мене із лодонь сиплеться як іскри мрії.
Схопити всі не маю приті.
Твоеж обличчя й завтра не побачу,
Бо завтра було ще й учора.
Бувай, я вже не взмозі говорити далі.
А слухавку я покладу бо здамся семинтальний.
Люблю, Люблю, Люблю...
"...Так, я знаю..."
Мила...
"..приходьте завтра...теж кохаю."
Ти знаеш коли загрузли ноги?
Коли ти на долоні, як облуплений й про тебе все всі знають?
Мені потрібно анонімно
Виплескатись з цього хутра.
І негайно.
Не хочу дарувати клізми.
Не хочу бути ідіотом.
Я хтів аби була щаслива.
Не бачить тебе -це серйозно.
Це важко і не найду пояснень.
Сьогодні й вчора я був різним і неправим.
Неважливо як промайне що за вікном .
Де ти в біса? В якій руці?
Я чекаю твого запаху, і шукаю його.
Так, блять, я вже на твоему поводці.
Я здурію від твого зображення.
Прямо тут, прямо зараз виплачу свої нутра,
Посміхаючись до монітора.
Доречі, чого ти в той день не надягнула шарфу?
Тоді ж було холодно...
Чим думала, могла б захворіти?..
Ти знаеш, коли розганяє серце до безмежі і втрачаеш шлях?
І мариш твоїми скулами і приходиш в снах?
І що б ти не робив не має дії
Це не тей щоб боляче, просто невіриться.
