***
Панове, прошу, пройдімо далі…
Гадаю, цю роботу представляти зайве.
Справа на картині ми бачимо жінку
У звичайнім вбранні часів
Яєчної темпери і лляних сорочок
На немитому тілі.
Певно, вона когось чекає -
Того, хто щойно пішов
І перевтілився десь отут,
За рамою, зліва й трохи нижче від цвяшка,
На якому картина висить.
Рука жінки простягнута
І доповнює вираз болю на її обличчі…
Зверніть увагу на деталі,
На риси, на те, куди звернений її погляд.
Здається, вона зараз має заплакати,
Проте її вуста неприродно всміхнені,
Вона ніби щойно прокинулася від жахного сну,
Де всі померли,
А потім народилися,
А потім померли,
І так – незліченно, до крику,
Від якого ледь не тріснула
Дорога лакована рама
І не прозрів глухий нічний сторож
На першому поверсі музею.
Розлоге дерево, зображене зліва,
Кидає тінь на дорогу,
Що йде до центру картини й тане
У нетрях неба…
І десь там – кілька невиразних цяток -
Птахи
