Я пропливу водою
крізь очі твої
і скроні.
Білим туманом розтану,
прйшовши
крізь душу.
Вітер дихне світанкóвий –
згасне дотик долоні.
Вóди холодні
винесли
спогадів
гущу.
Хай непоквапна осінь
бавиться у загадки,
хай розкриває очі
на речі невловно прості.
Я – вже не буду. Досить.
Перебираюсь у згадку,
в літній і дивний спомин.
Хочеш - мене прости,
а ...як не хочеш – згадуй,
а ...якщо можеш – забудь!
Впала одна із райдуг,
порозливала ртуть.
Змило її дощами
в холод осінніх рік.
Серце,
яке – не камінь,
спогад
обпік…
