Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2599
Творів: 47334
Рецензій: 92092

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія

Про істину

© , 04-02-2006
Дія І.

/На сцені чоловік у чорному одязі, під очима сині плями, волосся на голові причесане назад гелем. Він деякий час стоїть, дивиться прямо перед собою (де зкраю сцени горить свічечка), потім починає говорити:/

Ступив, зважився...
Перший крок - і згарище.
А так не мало б бути,
Так не чекалося,
Що все оце в тебе ввірвалося.
Так швидко, так безтактно.
Сталося...
Лиш крок один - навколо згарища,
Навколо пустки і руїни.

Як же це? Де ж поступовість?
Де? Не так швидко!
Я ж не готовий ще
Вперед іти... я не готовий (пошепки)
Із правдою зіткнутись віч-на-віч.
Не тут, не зараз, не отак
Ця зустріч мала би відбутись.

ЗГАРИЩЕ!!!
Я бачу згарище ілюзій,
Старих ідей, старих законів
І, навіть, дрібних забобонів
Труна повнісінька стоїть.

/Свічка, що на краю сцени, гасне. На фоні лунає звук вітру. /

Дме вітер,
Все навколо мертве,
Дерева обгорілі не в вогні,
В моїх думках,
В страшній війні.
А так - яскраві ще, зелені
Та не живі.

Жах. Охопив всесильний жах,
Передчуття чогось страшного
Керує крок мій…
Знову згас той вогник,
Що світив для нас.
Ні! Ні!

/чоловік повертається обличчям до глядачів/

Ні не для нас! Для вас! Для вас!
Хай морок світить так і далі,
Хай ще живуть старі мости. Мости?!

Як же це? (сльози)
Я ж не думав, що все буде так! (крик)
Ні! Не йди!

/Чоловік йде зі сцени швидким кроком./

Дія ІІ.

/На сцену виходить чоловік у подертому чорному одязі, волосся на голові скуйовджене, стирчить у різні боки, погляд бігає по сцені, рухи його нервові./

І надто пізно вже назад вертати,
Як не хотів би - не вернеш.
Не повернешся, не забудеш,
Не заснеш. (пошепки)

Старі надії, світлі мрії,
Ще не позбувся вас кінцем,
Ще пам’ятаю, мрію, вірю,
Ще бачу той старий Едем,
Ще марю я старі марноти… (далі стогін)
Знову чорна,
Прокралась істина лиха.
Вже так не буде,
Біль мов жорна
На муки думи розрива.

/Він повертається обличчям до глядачів і немов дивиться їм у вічі./

Найтяжче... руйнувати храми,
Найтяжче мріяти коли,
Тебе торкнулось правди жорно -
Не відвернути вже біди.

/Голос поза сценою:/

Море стогне.
Хвилі рвуть повітря.
Блискавки розбивають простір.
Все величне колись - тепер маленьке і незначне.
Все, що здавалось твердинею - похитнулось.
Непевність всюди.

/Весь цей час головний герой сидить на сцені розгублено. А далі встає і продовжує:/

Іду, мов Парменід ступаю,
Крізь ліс могил, крізь місто згарків,
Хрести похилені і чорні,
Огарки свічок мов, потворні.
Руїна мрій моїх - усе це.
Нема порядку, хаос - татко
Цього всього страшного світу.
Богине Діке, що порадиш?
Ти завжди знала, що сказать.
Не попередила ти мене,
Що буде важко. О! Як важко!
Ха-ха-ха! (дикий сміх)

/Він різко повертається до краю сцени. Там символи міста, тіні./

О! Як важко бачити тебе,
Моє давнє місто. (тіні раптом тікають)
Пустка - ти віднині.
А це ж чекає всі народжені міста.
О, моє місто, рідне місто
Ти почорніло від вогню та диму.
Хто ж так з тобою? Де всі люди?
Невже, це я тебе спалив?
О горе бідному! О горе.

Тебе плекав і снив роками,
Все по-камінчику складав,
Все прорадів, проспівстраждав.
Тут кожний дім мені відомий
І кожен закуток, мов рідний.

Пробач! За те, що збудував.
Пробач! Мене ж бо так навчили.
Пробач! Мені забракне сили
Останній камінь зруйнувать.
Химери! (крик)
Химери всі ви!
Навколо вигадки пусті!
Йдіть Ге-е-еть!
(далі спокійним тоном)
Ви у душі моїй засіли.
Та від-пус-тіть-же, (ридання)
Відпустіть! (крик)

/Чоловік тікає зі сцени./


Дія ІІІ.

На сцену виходить чоловік, триає у руках ліхтар, образ ой самий, що і в другій дії. Він говорить звертаючись кудись догори:

Чом саме я? (пошепки)
Проклятий сумнів!
Мене до істини ведеш.
Далеко? Довго? Заведеш.
Я крок ступив -
І вже позаду.
Назад не вернеш не проси.
Назад? Назад вже пізно йти.
Нема тут циклів-поворотів, (ці слова він звертає до залу)
Нема тут вічності, нема.
Я вже нагледівся сповна
Щоб описати все, що бачив,
Щоб прокричати - Міст хиткий! (вказує рукою позаду себе)
Провалля вічне, нескінченне
Внизу очікує мене.
Мій міст! По ньому йшов до мрії.
Мій міст! А виявилось - ні!
Не міст! - то лезо.
Як іти?
Як не злякатись і дійти?
Як до кінця докрокувати?
Між двох світів тоненький “міст”.

Я не готовий, не доріс! (крик)
Нащо кричати? Не вернешся. (втомлений голос)
Як раз ступив - то до кінця!...

Що робити? (пошепки)
Замешкатись більш ніж можна -
І все, невитрима тебе опора -
Бо сумнів опаля її.
А надто швидко? - теж провалля.
О відчай! - батько сліз моїх.
О муко! - ти життя мого їдкіша солі.

Як страшно! Страшно від того,
Усе що знав, усе в що вірив -
Все без підстав, без ґрунту все.
І, навіть, та, що так веде,
Богине модрості: Чи ти є?

/Раптом чується звук вітру і грози, з різних сторін спалахи, тіні бігають навколо нього. У цей час він говорить:/

Здійнявся вітер - я іду.
Ось грім і блискавка - не спинюсь.
Я ще страждаю, ще живу.
Ти чуєш, істино!!! (крик)
Я дію!
Fin!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.59235906600952 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …