Коли вона пішла від мене
Вперше
Ніч була білісінька і стерпна
І я помітив
Цю кляту мою звичку звикання
Що приходиш а вона в сутеренах
Гріє мушлі долонь над полум’ям
Її тіло змивати із мила захищеності
Слова струшувати із несміливості
Із доторків складати для неї верлібри
Вона аж ніяк не була трояндою
В ній мешкав оніксовий ангел
У королівському номері
Тринадцятому
Потім був третій раз після другого
Репризи нагадують про найсуттєвіше
Що для прикладу треба купувати
Свіжі фрукти чи невживані речі
А що ж із рештою суспільства
Де надибати такий розмір комори
Скільки шахт очікують на своє відкриття
І куди б подіти тих які збирають
Гнилі помідори відходи ринку
І сплять будь-де-будь-з-ким
Яким нелегко прохати
Хто з вас ощасливить їх скрижалями табула раси
Чи ось оці із кумедними кармазиновими стягами
Цигани арійці скандалісти циніки психопати
Ґонорова шляхта загрузла у болотних шляхах
Коли був другий раз а по нім третій настав
Її мовчанка була плагіатом безмежжя тиші
Із чотирьох кутів вона пішла вчетверте
Начетверо поділена між батогами світу
У вік коли благородне буття це подвиг
У шию впиваються коралі колючого дроту
А вона насміхається з темряви
Дівча з ластовинням на носі
З мінливою барвою волосся
У вухо сну мені клаксонить
І малює на шибі пальцем
Приказуючи: «похухаєш і прочитаєш
Якщо піду уп’яте...»
Потім вокзали вічне чекання
Пусті пляшки листи до нікого
Музика позбавлена порядку
Речі самі-в-собі речі
На ідеально рівному склі
Від лакмусу пари
Виступають стигми символів
Проковтую пальцями легенями очима
І наявне розуміння стає явно неясним
Легше оживити мамонта
Легше не дихати
Питаю тебе якщо
Вуха твої працюють
Без вихідних
З туманом в голові
Пішки піду
Але куди
***
Вольфрамович мій друг віднедавній
Старий як світ розбійник та кочівник
Зубами витяга паперовий корок із
Пляшки з етикеткою «оцет» тепер там
Домашнє синє вино ймовірно сливове
Вольфрамович волає тост:
«За тих кого стрінемо завтра»
Бо це суттєва чоловіча правда
