За гримучу звитягу майбутніх віків,
за людську величаву сім’ю
я утратив і чашу на пирі батьків,
і веселість, і гідність свою.
Вовкодавом на плечі кидається вік,
я ж по крові не з роду вовків.
Заховай, наче шапку, мене в рукаві
кожушини сибірських степів.
Де нема боягуза, ані багнеця,
ані в колесі крові з кістьми,
де всю ніч сяє сяйво блакитне песця
у красі первозданній мені.
Відведи мене до Єнисею, у ніч,
де сосна до зорі дістає,
кров тому що не вовча тече у мені,
і мене тільки рівний уб’є. |
