Сварить бузько знов лелеку:
-Десь літала ти далеко,
Десь далеко, аж не видно,
Виглядав тебе щоднини.
Загорілись очі чорні
Очі чорні, аж бездонні.
– Я літала, прилетіла
І кажу тобі я сміло:
Де була, уже не буду.
В твою голу халабуду
Знов спустилась на хвилину
Годувать твою дитину.
Ти ж безсилий бузько-бузько,
Тобі все в планеті вузько,
Знаєш лиш своє болото,
Жаби ціниш ти на злото.
А в світах, світах далеких;
Гонорові, там лелеки.
Повні зерном закрома.
Платять гроші недарма.
Я трудилася, Аллах!
Затрудилась в пух і прах.
А сьогодні я не винна –
Цюцю принесла дитині.
Гордий птах, бузько цибатий
Твердо став посеред хати,
І задер у небо дзьоба, заскреготав:
–То я нероба?
Вже тобі не милі жаби?
Ти шукаєш в світі зваби?
А у рідний, рідний край
Ти вертаєш повзвичай?
Доле, доле, моя доле,
Діти босі, діти голі
І не знають ласки мами,
Бо їх мама в чужих хатах.
Працювала в пух і в прах,
Ледь стоїть вже на ногах;
І також сама дзьобата,
Лиш не тішить рідна хата.
