Знала я
Як зняти трем в душі своїй.
А що скажу я потім їй?
Ах ти про іншеє волола
Прости,та біль я вже спізнала.
Вже нерви струшені мої
Пускають стрілоньки свої
На душу зболену і тіло
І сонце-мрія посіріла.
Гукають друзі: ”Тож ідем!
Тож перемога-ось Едем!”
Кажу їм:Ні. Пішов мій потяг,
Відстала я, стою в воротях.
Гамую біль, нервовий трем.
Для інших створено Едем.
А я пильную свою хату.
Сміється доленька щербата.
******
А я ж тобі казала,
Донечко, не плач
Сама я плачу, очі болем розгорілись.
За все, що не змогла в житті-тобі-
Пробач
В одній нужді, в одній ми мрії
Сонцем грілись
Життєва кривда брала разом нас
Ось бач ?
В піддумках своїх
Ти жити не хотіла
Я лиш мене, прошу тебе:
Пробач, пробач...
З надривом душу віддала-
Мене ж боліло!
Я щось не доробила, не змогла
Ось і ...
Д О Н І
Буремний вітер пролетів
Над нами, моя доню,
Погост підняв і спокій змів
Його я присоконю!
Заради тебе, цвіте мій,
Підніму я погости.
Ти тільки утвердися й стій!
Прийде знов щастя в гості.
Здолаєш недугу-пробач!
Не все вдається зразу,
Ти тільки донечко, не плач,
До сліз збуди відразу.
Хоч як би вітер той не дув-
Здолаємо пороги!
Та ось уже він проминув.
Ми вийдем на дорогу.
Що нас веде в ліси, в поля...
Повір, у це -я вірю!
Нам не втече з-під ніг земля
В щедротах суть безмірна.
Бо сильні духом до знемоги
Переступають всі пороги.
Вітер змерз, голосить,
Кожуха на плечі просить:
Дайте, дайте кожуха!
В грубі ватра притуха.
Піднялася шура-бура
Гей, скажіть! Кого хто дурить ?
Голий, змерзлий вітер тут
Виривається із пут.
Плаче мати аж голосить
В Бога ласки щиро просить-,
Над хворобою дитини
Стогне серце щохвилини.
МОЛИТВА МАТЕРІ
Утрата, будь-яка,
То є жахіття.
А що як доленька тяжка
Одне лахміття?
За кого з роду той ущерб,
В душі страждання?
Як збудусь злих потреб-
То покаяння.
О каюсь, Боже,всім колін!
Ще може плачуть?
Та зглянься на дітей моїх,
Вони обачні.
******
І ось відчула я зітхання :
Землі зітхання-тихий бриз.
Моє незміренне кохання
Упало голубом униз.
Я хочу тиші і спокою.
У просторах природи-рай!
Чом душу тяжко непокоїть
Весни квітучої розмай?
Землі дихання і моє
Об’ємне, наче......
******
Гори вписалися
В зоряне небо...
Серце щось тяжко
Застигло у лід
Тропіки в голову...
Боже, не треба!
Тяжко схиляюсь, приношу уклін.
Лід неспроможна сама розтопити
Жар в голові і напружений біль.
Голосом скаржусь, бо нервом розбита
Бачу-
Летить та реве пес Баскервіль.
*********
Отак життя ми проживаєм:
Доходим часом і до краю,
Думками цвяшок в душу вб’єм
І чуємо його об’єм.
Гризуть вночі тяжкі сумління
І страх бере; ох, жити я не вмію...
Із серця цвяшок, тяжість дум
Як вирвати ті болі, сум?
Здаємося в полон задуми
В полоні йдем тяжкім і згубнім.
А вирвеш цвяшок-
Тобі край.
Живи якось, чи вмри, а знай !
Ох,тяжкі думи підневільні,
Що множать наше божевілля.
