Недарма даєш витязю панцир важкий
Ти ж знаєш його погодинно
Одкровення Bareth’a
:: БІЖЕНКА ::
Вона ладна віддати успадковані дев’ять мільйонів
За примарну свободу біженка з Сінгапуру
Витязі нашого часу її не крадуть хоч забавляються
Годують обіцянками що поквитаються із її нестерпною
Мачухою а вранці як це буває насправді з похмілля
Від’їжджають без неї вони у каньйони багаті
На чорне кошерне золото і крадене срібло
:: ІМПЕРАТРИЦЯ ::
Її діаманти стають чиряками протягом ночі
Патлаті подушки всисають сльози жовчі
І стають словниками рідковживаних слів
В яких немає нічого нового окрім хіба що
Похідної мігрені та символу якоїсь імперії
Накритої саркофагом мавзолею мов парча
Задовго до приходу таксистів зі щурячими
Мордочками які навколо винюхують сморід
Падіння імперії і широкими горлами ричать:
«Бравісімо!»
:: ПОВЕРНЕННЯ ПОЛКОВНИКА НАВАРРО ::
Тепер полковник Наварро рече до кузена Ауреліано:
Ти ж знаєш – Хулія Наварро – мати моя вішалась
На петрівку на найвищій яблуні
І обидві слава гравітації вижили
Обійшлося гулею та прим’ятим полином
Тих рік спливло цього року у безмір
Твоїшнє здобуте повстає проти тебе
Не затишищ навіть гикавки
Про тебе не пам’ятає вона
І ти сам не відаєш задля якої з близнючок
Біженки чи імператриці ти віддав
Вісім з дев’яти життів
В подібних пропорціях віскі і кави проженеш
Пам’ять як повію зі свого шатра
А згодом нізвідки твої приїдуть онуки
Любов брате річ непевна хоч стільки стратегій
Від яких сам сатана втіка під лаву Везувію
І якщо принесеш тай кинеш під ноги їй голову
Ганнібала – вона скаже що сліпа і тому ані нічого
Не бачить і втішиться що ти не забув купити кавун
***
Та є ще третій хтось якому відомо про наші шепоти
Я перехопив один із його листів од поштарки-перевертня
:: І НИЮТЬ СКРИПКИ МОВ МАЛІ КОШЕНЯТА ::
Моя потенційна коханко
Знав би я набір цифр
Я б тебе як нікого горнув
Допоки наші нервові і кров’яні
Системи воєдино не склеяться
Від експлозії твоїх іскор та моїх
Підземних льодовиків
Запах зеленого моря як спам:
«Life is beautiful!»
Ти особлива
Боже
По твоїх руках як перилах у перлах
Волочусь д’горі
:: РОЗШИРЕННЯ СВІДОМОСТІ ::
Сієї ночі я ще дуже кашляв і захлинався
Мені снилося як тиньк засипав мене
У переході між жахіттями яву та сну
Мені привиджалася
Моя альпіністська вилазка по тебе
А нині ледь-ледь впізнаю
Мою колись 17-річну князівну
На тигровій шкурі
У вежі схованій під плющем
Знаєш я зроблю тобі татуювання
Якого не змиєш і не здереш
Навіть слиною отруйної кобри
Навіть хрумким крилом херувима
Хитрувато їси рожеву солодку вату
Зриваючи її вказівними і великими
Пальцями а на підвіконні лежить
Дюжина обскубаних ромашок
Твої очі-чортики бігають по мені
І ти розбиваючи кришталь спокою
Наказуєш: Плі!
