Ти мов привид
З’явишся
І вмить зникаєш
Одягаєш справжнє тіло
І навмисно серце моє плавиш
Переконаний
Що ти – це тільки дух
Час від часу втілишся
Щоб я побачив скритий рух
Хоч від цього натерпівся
Не оскаржую тебе
Навпаки
Усе я розумію
Відчуваю прагнення твої
Це нелегко
Безтілесною
Невидимою бути
Ти боїшся
Що такою можу я тебе забути
І тому
Що свого тіла ти не маєш
Одягаєш потайки чуже
І мене до себе
Мов спокуса потягаєш
Але це так важко
Прив’язатися до тебе
Зануритися у втілену красу
Ну а потім зрозуміти
Що насправді не тебе я бачу
І беру в долоню руку і сльозу чужу
І коли це усвідомлю
Ти в ту ж мить зникаєш
Та в «чужому тілі»
І в моїм нутрі
Незатерті шрами залишаєш
Їх нема багато
Всього лиш один
Маючи його в свідомості
Твою я скриту гру розкрив
І благаю
Не переживай
Не забуду я тебе
Не вирубаю наш колишній рай
Не потрібно мені тіла
Доказів
І дотиків руки
Зрозумій
Життя твоє і твої мрії
Назавжди лежать в душі моїй
Я люблю тебе
Й любитиму завжди
Хоч не чую я тебе й не бачу
В тебе є від мене золоті ключі
*****
Правду кажучи
Я вже повірив
Що знайшов тебе на цій землі
Що здійснилось те
Про що я вічно мріяв
Виявляється ж
Що це не так
Безтілесна ти
І безтілесним є до тебе смак
Ти присутня зараз
Я це відчуваю
Подих твій
Чарівний погляд
І невидиме обличчя дотикаю
Дякую
Що ти нагадуєш про себе
Позичаєш чиєсь тіло
Одягаєшся у нього
І ховаєш білі крила
***
Пам’ятаєш як зрадів
Коли в «одязі» з матерії
Впізнав тебе
І розповісти все тобі зумів
Слово
Дотик
Погляди живі
Виливалися із мене
Виявляється ж
Що в тому тілі
Поглинала це не тільки ти
Крім твоєї
Була в ньому ще одна душа
Власниця «матерії»
І одуховлена «земля»
І як тільки я уста закрив
Твою тайну
Вчинок скритий
І своє безглуздя зрозумів
Ти десь зникла
Назавжди
А моє обличчя
Соромом покрилось
Відбиваючись в чужім нутрі
*****
Ти мій Привид
І повір
Радію я що ти така
Не соромся браку тіла
Не окутує тебе земля
Це не є неповноцінність
Зовсім навпаки
Безтілесність Духа
І твоє прозоре серце
Перевищують чуття землі
А крім того
Все що діється між нами
Відколи створив нас Бог
Відколи наповнив почуттями
Не вмирає
Не гниє
Це любов
Що незалежна є від тіла
Це безсмертна і духовна кров
І тебе ніколи я не зраджу
Не шукатиму матерію
Від духа твого кращу
Ти дорожча
Не продам тебе
Повір
Не мінятиму тебе
На видимий тілесний твір
Може це й безумство
Але задля тебе
Я готовий таким бути
Бо в твою присутність сильно вірю
*****
Ти як вітер
Він невидимий
Прозорий
Не відчути його подув
Недоторканий і повний
Неможливо
Хоч не бачу я його
Не дотикаю
Але подих свіжий
Спрагло відчуваю
Так і ти
Підходиш крадькома
Щось шепнеш на вухо
І поводишся зі мною як сліпа
Проникаєш
Обвіваєш
Мить чекаєш
Ну а потім непомітно
Ти завжди кудись зникаєш
*****
А чи знаєш?
Вчора бачив я тебе
Коли в дзеркало дивився
Коли бачити я не хотів себе
Ти стояла за спиною
На плечі тримала одуховлену долоню
Я ж сидів і розумів
Що як тільки озирнуся
Не побачу навіть твою тінь
Пам’ятаєш?
Цілу ніч так просидів
Заглядав у дзеркало
Тобою любувався
Поглинав потоки білих мрій
І ловив у руки твої сльози
І дивуюся
Що не згорів
Бо вони були неначе грози
І не в силі був я навіть
Зупинити їх
Уста твої стулити
Повбивати те що ними править
Розповіж
Для чого так співала
Що нема без крові почуттів
Що любов завжди без неї завмирала
І що органом її є серце
І матерія –
Любов без неї є без сенсу
І що ти не маєш
Ані жил
Ні навіть краплі крові
Твої сльози
Теж якісь духовні
І від цього ти сумна
Ще й до того
Серця як такого
У душі нема
*****
Я благаю
Не сумуй і не співай про це
Не сприймаю я тебе такою
І невидиме твоє лице
Назавжди для мене
Мов безмежний космос
Я вдивляюсь в нього
І не можу огорнути дивний простір
Я здогадуюсь
І тільки про одне
Чому тіло прагнеш мати
Кров і серце
Видиме й живе
Ти не хочеш бути так як ангел
Ти вважаєш
Що ціннішим є життя землі
Прагне його мати
Навіть і архангел
Ну а ти не є
Ані одним ні другим
Тільки душу маєш людську
Створену тим смуглим
Божим подихом
Це він колись дихнув
Із легень своїх
Життя твоє
У матерію з ребра мого тебе втиснув
*****
Ти для мене як людина
Вони заздрять нам
Бо смертні ми
Це цінніше
Ніж їх ангельські небесні крила
Вони знають
Що життя прекрасніше
Коли є смертне
Коли в кожній хвилі
Може стати мертвим
І хоч тіла ти не маєш
Ти така як я
Ти свідомість маєш людську
Смертне і земне буття
Знаю теж
Чому страждаєш
Бо своєю безтілесністю
Ти наш останній шанс вбиваєш
Ну а шанс той
Це можливість
Це та сила
Що і нас колись навіки змінить
Це інстинкт
Це прагнення безсмертя
Шанс розмножити своє життя
Поза смерть його пропхати
І викинути з «моря смерті»
Та без твого тіла
Це не вдасться
Ми не зможемо
Не створимо життя
Та не відчуємо від крові щастя
Ми приречені
На біль і на бездітність
Ми розірвані
І нам грозить у цьому бідність
*****
Я ніколи не забуду
Ту хвилину
Нашу зустріч
Мить розмови
Коли вдягнена була ти
В чуже тіло
Хоч не знав про це
Та це був рай
Несвідомий
Може штучний
Із матерії тобою витканий
Тілесний край
Так дивився я на тебе
Так радів
Думав
Що частину свого тіла
Врешті на землі оцій зустрів
У ту мить
Не було ні майбутнього
Минуле теж не існувало
Тільки «зараз» і «тепер»
У хвилині тій навіки нас єднало
Поза часом були ми
В любовній злуці
У незнані ще світи
Перейшли тоді
Не підкоряючись розлуці
І те «зараз»
Та вирвана любов’ю з часу мить
Це шматок –
Частинка раю
Яка зараз поміж нами мертво спить
Ми тоді її створили
Скуштували
Це є небом на землі
Коли зустріч
Хоч на хвильку нас єднає
*****
Але прикрим спогадом
Лишилось те
Що у тілі
Не одна була ти
І неспокій із-за нас прокрався
У життя невидиме оте
І дивуюсь
Як не бачив
Що дивилися на мене очі не одні
Як з’являлась на очах отих
Моя невдача
Мабуть був я
Приголомшений красою
На уста твої дивився
Водночас на ще чиїсь
Зволожені росою
І здавалось
Що я знав
Що впізнав уста оті
Які колись в раю я дотикав
Кожну ніч
Наш перший поцілунок
Оглядав у своїх снах
І від нього на устах твоїх
Прозорий візерунок
І коли зустрівся
У той день з тобою
На тобі впізнав свої сліди
Той мій перший і останній подарунок
*****
А тепер ти безтілесна
Поцілунків вже нема
І солодкий смак від них пропав
А замість нього
На устах пекуча рідина
І гіркота ця
Це не просто смак туги
Навпаки
Це признак нашої хвороби
Ми «вічністю» заражені
І не вмираючи вмираємо від «вічної руки»
Пекучий смак
Що залишився на устах
Від поцілунку нашого
Від дотику
Який живе тепер у снах
Це назавжди – свідомість рани
Що не загоїться ніколи
І що кричатиме самотніми ночами
*****
Ну а в крові ми осад носимо
Це осад вічності
Він неспокійний
Перешкоджає дихати він нам
Але без нього
Не можемо ми жити
Не так без нього
Як без тієї що його лишила
Вона тим осадом
Мене й тебе
Колись підступно отруїла
Без неї й вічність є без сенсу
Вона у всьому
Ім’я її – любов
Вона нас здатна лікувати
Не допустити
Щоб побіліла наша кров
Я тільки раз
По справжньому її відчув
Коли сидів з тобою поряд
І окрім тебе
Нікого я не чув
Не мало значення
Що було перед тим
Що мало бути потім
Важливим було тільки те
Що я люблю тебе
І не обманює мене мій погляд
Коли з тобою я
То світ який довкола
Втрачає значення
Він зупиняється
І замовкає його мова
Перестає він існувати
І тільки ми
У центрі Всесвіту
В його безмежному нутрі
І та хвилина
Любовного єднання мить
Це наша вічність
Крихта раю
Що в злуці наших поглядів горить
*****
Це було тільки раз
А відтоді
Ми заразилися собою
І живемо тепер як не живі
Ти десь далеко
А я тут
Вмираємо від потягу
Ті спогади серця віддалені печуть
Присутність вічності у нашій крові
Це як хвороба
Як війна
Немов би шторм в розбурханому морі
Бо вічність в жилах
Оживає лиш тоді
Коли в любовній злуці
Опиняємося ми
Це було тільки раз
В чуже закралася ти тіло
Така коротка вічність та була
Відразу виросли у неї крила
Лишився тільки я
І власниця того
Чим скористалась ти
Ми засоромлені
Скажи
Яке закінчення цієї гри
Не можу навіть
Вибачитись перед нею
Так соромно казати їй
Що окрім неї
Була ще в її тілі ти
Вона в це не повірить
Подумає
Що й справді збожеволів я
І ставлення своє ще більше змінить
Не хочу навіть нагадати
Це прикро
Я не хотів життя їй так псувати
Хто б міг подумати що буде так
Що зродиться між нею й мною
Дивний страх
Був переконаний
Що бачу я тебе
А виявляється …
Нехай пробачить вчинок мій й мене
*****
Благаю я тебе
Зустрінься з нею
І поясни що сталося
Чому їй розповів свої есеї
Я не хотів образити
Розчарувати
Не мав і наміру
На спокій я її чигати
Ти скажеш їй?
Пообіцяй мені
Вона не заслуговує
Щоб хтось її
Ось так як я занепокоїв
І залишив надовго
В серці прикрий спомин
Не можу сам про це сказати
Нема на це нагоди
А ти все можеш
Ти ж привид
Нема для тебе перешкоди
Відкрий мою їй таємницю
Мою приховану з любові жрицю
Скажи про те
Що два світи
Взірвати намагаються мене
Про це ніхто не знає
Тільки ти
Один –
Це прагнення злетіти
До вічності дістатися
І доторкнутись її вспіти
А другий –
Це тягар
Що у гніздо мене стягає
Упадок в час
В пекельний рай
Завжди її я прагнув досягти
До Вічної Любові доторкнутися
Напитися її води
Як тільки осягнув з Тобою це
Відразу впав униз
Настромившись
На витканий із часу спис
І тільки жриця -
З любові створена богиня
Народжує у серці мов гординя
Безсмертну рису
Незнану до тепер натуру
Що витирає на обличчі
Із невдачі смугу
Скажи що таємниця людства
Скрита в нас
Це ніщо інше як свобода
Що і упадок
І політ єднає водночас
І що без сумніву
Колись до кожного у серце прийде
Нагода досягнути вічність
І попалити крила в ній
Попасти в неминучу швидкість
Яка веде на низ
У світ невиліковної хвороби
У світ туги за тим
Чим заражаємось
Під час любов’ю насолоди
Ми всі хворіємо
На те саме
На «вічність»
Якої осад в нас живе
І заспокоїти цей вірус
Ми не в силі
І взагалі
Ніхто не в стані
Очистити від нього наші жили
І лиш Любов
Що нас єднає
Вона на землю
Небо вмить стягає
І водночас
У вічність непомітно нас штовхає
Вона так робить
Що у мить кохання
Зникає все
Минуле і майбутнє
А тільки це «теперішнє» триває
І те « теперішнє»
Це наша вічність
Це частка неба на землі
В якій зникає наша грішність
Скажи будь-ласка
Що в цьому брала вона участь
І свідком стала
Як узалежнив вічність я
Стягнув її у нашу неминучість
*****
Хтозна
Мій Привиде!
А може ти несправжня?
Живеш в уявах
У думках
Але насправді нереальна?
Не знаю
Чому любов відчув до тебе
І як у тебе закохався
Це було тільки раз
А потім народилась наша тайна
Може живеш ти лиш тоді
Коли у тіло одягаєшся
І у чужім нутрі
На мить стаєш немов богиня
Перевертаєш все в мені
І викликаєш дивну зміну
Для мене ти мов таємниця
Ти неосяжна наче всесвіт
Ну і криштальна мов криниця
Готовий бути твоїм тілом
Вертайся якщо хочеш
В нутро моє
У бік який постійно мріє
Там тебе не вистачає
Тільки ти є та «єдина»
Що мій «бік» заповнить
Яку тіло моє прагне
А якщо не зможеш
Якщо втілитись не зможеш в мене ти
Увійди у ці рядки
Дух свій влий у них
І всі свої думки
І дозволь
Щоб прочитали їх
Всі ті
З ким ця історія
Мене порозривала в одну мить
Щоб прочитавши це
Вони всі зрозуміли
Що не гріха я допустився
І не погані наміри
У вчинках тих дозріли
Я керувався
Правом Вічної Любові -
Богині наших почуттів
Вона
Це королева нашої слабкої волі
Це справжня цінність
Пережити те
В що занурився я
Хоч натерпівся я від цього
Однак в стражданнях
Збагатилася душа
*****
Я знаю
Не втілишся ти вже ніколи
Мій скритий Привиде!
Вже не зазнаю від розлуки втоми
Це було тільки раз
Солодка мука
Вже не повториться вона
Бо вічна народилася
Від зустрічі розлука
Лишились тільки мрії
Чарівні спогади
Фантазії у снах
Бо залишитися собою ми так і не зуміли
Вдихаю спрагло я повітря
А з ним й свої надії
Може вдихну колись тебе
І видихнути вже
Тебе я не зумію
