Змієподібною личинкою
З-за обрію світанком народився шлях,
Дорога - в нікуди…
Туди, де я і ти, ми разом навіть блідною пилинкою
Найспритніших своїх думок і бути не змогли б…
А тут – ти ба, - нечуване весілля на воді!
Скарбів ніким небачених вогні
Хтось перевозить у човнах людьми
Так знаними раніше…
Відчуваю
Як пазуху мою той місяць розрубає
Що тут як лицар на коні
Червоним списом души протинає
Сплавляє течію ріки гріхи…
Куди вони пливуть?
Не знаю…
Моя душа на самоті
Крихти повітря з біллю поглинає
Серед других істот себе шукає,
Що розбрелися тут у світлі й у пітьми…
Що тут казати! Зорі тут блукають
Відірвані від серця у землі…
Нарешті…
Встиг себе впізнати
За пазуху назад як куля прометнув,
Смоли холодної ковтнув,
І - геть із цього небокраю!
Що в рідній хаті й потонув…
В обіймах братських краще, ніж у раю.
