Блаженна квітка ночі розпускалась,
Де не шумить зів'ялий очерет.
Чорного ангела там Мавка покохала,
Що їй крилом махнув серед дерев.
У лісі смутному, знедолена, блукала,
Їй сосни блудні плутали стежки,
Дикого Ангела дібровами шукала,
Торкнутися би лиш його руки.
А Янгол спав у папороті синій -
Йому неві'дома земна людська любов...
Покинув ліс і в небеса полинув:
Навіки зник він, наче й не було.
Вночі, коли кричали тужно сови,
Самотня Мавка в папороть зайшла.
Знайшла з його крила пір'їнку чорну
Й розтала в росах, як зоря зійшла.
