Раптово вночі,коли накатує відчай
обіймає і душить, неначе привид,
підіймаєшся, п`єш чай, лізеш у нет
у даремних пошуках гарних новин,
із старих газет,що текою на столі,
дістаєш одну, очима ковзнеш світлини
тіх щасливих днин, що спливли димом
солодким горілого осіннього листя
по прохолоді землі,де лежать вороги.
І ніби гай, що готується до зими,
поринаєш у темний, важкий напівсон,
у якому завжди доволі легких надій.
