У житті буває часом невелике диво:
Про таке сусідська бабця мовила правдиво.
Не могла хвилин із десять перейти дорогу.
Рух страшний. Кричать, сигналять на стару небогу.
Прошмигнув якийсь молодик. Перебігли діти.
А старенька ледве лізе. Де ж їй швидко бігти.
Дощ уже дрібний пустився. Певно, на негоду.
А вона скраєчку стала, біля переходу.
Повернулась все ж додому, бо чекати ліньки.
Тут на очі їй попався враз шматок бруківки.
Взяла в руки й усміхнулась водіям гарненько
І пішла, як танк, спокійна. Стали ті швиденько.
Усміхайтесь на дорозі. Це побачать люди.
Помагає часом усміх. От і справжнє чудо!
