Місяць як дівчина воду несе
Місяць уквітчане світлом лице
лю́дське обличчя із поглядом вниз
та ні
то загвинчений в небо метиз
на Місяць і хмари у світлі дивлюсь я
і ні я не марю і вже ж не нап’юся
лиш погляд змигнуть
відірвати не можу
пливуть і пливуть
ні на що це не схоже
химерні та ласі
обличчя
ланіти
святі іпостасі
на фоні софіта
виходять на сцену
зображують міну
і все про спасенне
від нас на відміну
і от що
з’являються знову і знову
кричать
поспішай розгадай розшифровуй
і словом припни
бо тобі ж не даремно
йдемо з чужини
що за небом за темним
я їх біснуватих вдаю що не чую
бо треба зривати свою земну збрую
щоб встигнути з них написати картини
та ні
я не встигну
тому що один я
і фото направду
нічим не поможе
бо що не вигадуй
воно все негоже
от тільки словами
художник-поет
розмальовую Храм
у суєтах суєт
