Ковідарій - це, звісно, не лепрозорій,
скоріше герметично зачинений акваріум,
де рибами животами уверх - пацієнти,
у яких повітря - поперек горла кісткою -
ні вдихнути, ні видихнути..
І дусить клята зараза - бо людина - все ж не амфібія -
і тепер вона риба, викинута морем-життям
на наждак берега смерті -
суша-пустеля дере і шкребе в легенях -
засипає піском ще заживо...
І лежать оті риби, розпластані,
лиш крутять з переляку більмами,
хапають рідке повітря, непригідне до зябер,
допоки якісь водолази чи астронавти,
чи, точніше, прибульці - можливо, з Марсу,
не пропливуть повз тих риб
у щільних скафандрах,
(у яких, до речі, самі задихаються)
і допоки не встромлять соломинки-трубочки
у дихальну порожнину тих риб отруєних,
белькочучи щось марcіанською мовою
про якусь вакци-націю -
(що, нову ..націю?! О, нізащо, ні-ні! допоки..)
І ось уже риб´ячу кістку - кисень,
як прозору магічну руну
без примовлянь-заклинань
ці диваки у важких,
іншопланетних костюмах
занурюють через трубку
на глибину порожнини -
і хапається риба
за останню можливість
дістатися з чорної рури,
що вже тягне в безодню
безповоротню -
і припиняється дихання
лише через зябрa, звісно -
бо через звільнене горло
і під´єднаний вентилятор
блякне і чезне морок -
жах залишитись німою
навічно..
