мільярди струн на арфі твого тіла
натягнуті від голови до п’ят
звучать акордами чуттів щомиті
являючи тремоло емоційний стан…
радість, смуток, збудження, байдужість
сором, заздрість, задоволення чи страх
лунають з тебе вільно й безугавно
та ти всього лиш звичайнісінький слухач…
хто ж у тобі перебирає струни?
то ніжно ценькне, то вдарить що є сил
пробіжиться по всіх разом одним рухом
то ущипне якусь й вслухається у трем…
з якої книги нот читає твої стани?
чи мо’ імпровізує просто для душі?
та хай би як, а вибору не маєш
тож слухаєш все те, що він тобі наплів…
зажура, біль, хвороби, горе, розпач –
не тільки радість з арфи ллється в кров
діапазон звучання – розкіш інструмента
відтак, смакуй, якщо, звичайно, меломан…
плач, коли журба полине з арфи стиха
смійся і танцюй як вріжуть гопака
головне, не ображайся на музи́ку
не він причина сплеску внутрішніх страждань…
страждання – перекрикування арфи
недорозвинений музичний смак
коли яро вимагають від музи́ки
щоб повсякчасно гралося лиш гоп-ца-ца…
не закривай, дратуючись чуттями, вуха
прийми репертуар як ексклюзивний дар
навіть в грізній какофонії вмирання
отримай свій останній меломанський кайф…
