оце подумалося раптом за великих
чий погляд важить як ніякий інший для усіх
про те, що в сім’ях же жили серед сіроми
чи то пересічних дітей, чи то простих батьків…
зазвичай в сім’ях – сірі серед інших сірих
батьки такі ж як всі, а їхні діти як вони
рідко серед сірості трапляться великі
й ніколи так, аби і внуки, й діти, і батьки…
та думаю, що для великих однозначно
не були сіромою власні рядові батьки
й дітей своїх любили певно як найкращих
хоча із величі у них лише ім’я батьків…
та у великих бачимо лишень велике
сіре очищаємо з них як неістотний бруд
виносимо за дужки особисті справи
і залишаємо в кінці лише величний дух…
однак цікаво, що ж таке ота сірома?
скажіть, хіба ж не своєрідний чин глухонімих?
для них між чорним й білим обмаль переходів
тож ділять махом все на супротивне добре й зле…
великий же вбачає безліч переходів
і твердить: чисто білого чи чорного нема
геть кожен із людей – лиш сірого відтінок
всі ж разом ми палітра для розкішного буття…
будьмо ж із великими також великими
шануймо не лише труди, а і дітей, батьків
не поділяймося притьмом на чорних й білих
плекаймо у собі відтінків благородний чин…
