Мовчанка
Не полізти в кишеню Твою за словом,
Наче скалка в долоню. Листівка в Осло
Відлітає пустою до плес в полоску.
Пошрамований хвилями – реплік лоскіт,
Залишає бетонне чи донне тло.
Не сушивши того, що літало й квітло,
Все ж виймаєш із себе нову лоліту,
І, змовчавши, відчується літ тепло.
Щось в тобі буде знати, куди текло,
Що не світло в тобі вимикало пекло,
Що не Стікс то слиною омив ікло,
Коли коло розмов тобі проколов.
Відібравши полову, крізь денне скло
Вік мовчить крізь вікна. Одна з колон
Буде вищою й далі. Застиглий слон
Віднаходить солодке в собі й солоне,
І радіє, що Стікс таки не холоне.
22.05.07
