І ще одна прикрість стосовно смерті —
Це згасання полум'я твоїх власних чар,
Які беруть усе життя, виробляють й продають —
Насмішки і дотепи, точку зору,
Підлагоджену під кількох, тих обожнюваних
На краю сцени, їхні приємні обличчя відбілені
У сяйві рампи, їхній сміх подібний до плачу.
Чи то сльози, чи діаманти в сережках.
Їхній теплий видих і вдих у такт твого серцебиття,
їхній відгук із твоїм діянням з'єднаний.
Жарти по телефону. Спогади сховані
У файли швидкого доступу. Цілісне дійство.
Хто зважиться повторити його? Вірно: ніхто.
Наслідувачі й нащадки не одне і те ж.
****
And another regrettable thing about death
is the ceasing of your own brand of magic,
which took a whole life to develop and market --
the quips, the witticisms, the slant
adjusted to a few, those loved ones nearest
the lip of the stage, their soft faces blanched
in the footlight glow, their laughter close to tears,
their tears confused with their diamond earrings,
their warm pooled breath in and out with your heartbeat,
their response and your performance twinned.
The jokes over the phone. The memories
packed in the rapid-access file. The whole act.
Who will do it again? That's it: no one;
imitators and descendants aren't the same.
