І хочеться сказать собі: пожди.
Нехай життя прокочується мимо,
А ти лиш споглядай неполохливо
І часом доторкнися до води...
Будь німо-непорушною, пожди.
Бо що втручання змінить? Тільки тінь
Твоя впаде на воду ненароком.
Усе живе біжить собі потоком
Над каменями бур і потрясінь.
Ковзне і промине безслідно тінь...
Вже рідшають зірниці запитань.
Плавцями стиха рухаються руки.
Тасуються сплетіння і сполуки,
Являє світ то лінію, то грань.
І що йому до наших запитань?
«Усе – як має бути», -- шелестить
Чи то вода, чи вичерпана думка.
В душі твоїй і затишно і мулко,
І чуєш, ніби світ тобою снить.
Безмежний подих біло шелестить.
