Вона сьогодні посміхнулася мені.
Маленьке диво, коси золотаві,
Спекотно на городі біля мами,
Рве бур’яни у платті голубім.
Я написав відвертого листа,
Покинув на колоді, у малині,
До серденька у ньому ніжно линув,
І цілував коралові вуста.
Відповіла: чекай і я прийду,
Під яблуню стару біля хатини,
Ми обіймемся в пісні солов’їній
У затишному тихому саду.
Життя по світу, мов билину носить,
Що буде далі ми тоді не знали.
Невиліковні лікували рани
Цілунком на сивіючім волоссі.
