Це була звичайнісінька пляма на стелі.
Зверху округла, спереду приплюснута, знизу продовгувата… розпливлася над моїм ліжком, страшенно нагадуючи чийсь профіль.
Голова, лице, високий комірець над повернутим до мене плечем: так часто буває з плямами, хмарами або відкинутими тінями…
Довго дивився на пляму і, здається, бачив у ній Канта, молодого Бетховена, Котляревського, ще якогось поета чи вченого… обов’язково з косичкою перуки ззаду.
Доброзичлива уява старанно допомагала як могла, але плямі не вистачало деталей, якихось штрихів, маси невловимих подробиць.
Була надто розмитою та нечіткою, маючи в собі чимало пробілів, щоби з впевненістю розпізнати в ній конкретного генія.
На жаль, так буває не тільки з плямами, хмарами чи тінями, а із людьми теж.
Часто чийсь дух злетить, враз, аж до стелі світу, явить профіль величної постаті, в обрисах котрої проглядають видатні риси, характерні лінії непересічних ознак…
Але, вже дуже скоро, з гірким розчаруванням усвідомлюєш: це, знову, тільки невиразна пляма… якій так багато бракує, аби з радістю вигукнути: Він!
Лежав горілиць на ліжку, впирав погляд у стелю і нудився.
Численні генії пливли в мені легіонами хмар, відкидали химерні тіні на ландшафти моєї душі, а я думав, що вони, по суті, такі ж розмиті плями…
Розпливчастість та туманність котрих, не дає розгледіти лишень твердолобість нашої власної стелі.
Згадав як наляканому Мусію Господь Бог явився безформною хмарою і голосно розреготався…
