СпустошИлася пляшка рому,
догоріла в руці цигарка,
ноги відчули пекельну втому,
відчуття ніби хтось накаркав,
напевно пора додому...
Я присів на холодну підлогу,
я хотів малювати,
лиш вона мене надихає,
і ні грама мене не жахає,
що в моїй галереї тільки її картини,
хоч вона цього не знає,
адже я її понад життя кохаю.
а у грудях усе вибухає,
і щоночі той самий сон:
"Як в кімнаті затих грамофон,
почорніла від фарби вода,
потрібно змінити вагон,
помирати спішить душа,
потрібно зійти на перон,
клята іржа,
з'їла лезо ножа,
небо навколо повне ворон,
навмисно хтось фарби змішав,
потрібно змінити пластинку,
я сам свій шлях обирав,
і інтереси душі захищав,
перед розумом,
зараз немає часу на роздуми,
пістолет до чола приклав,
життя до біса послав".
упав...
просто, ноги відчули втому,
лишньою була та пляшка рому,
або всетаки хтось накаркав,
непевно просто, пора додому.
