Метелика пурхіт - оце зв'Язки ночі;
Цей звук - наче пір'я, що лагідно хоче
Овіяти, тронути, доторком тонким
Леліяти тишу, звучати не-тоном -
Щоб дати мені чути думки наспів:
Я чую! Тоді я збагнув! Зрозумів!
Здалося, що знаю про щось... але як?
Знов - порожньо, тихо, я наче закляк...
Лиш пурхання тихо від лампи звучить.
Я чув? І я знав? Та я знав лиш на мить...
А вдень - м'ясорубка думок і подій, -
Не чуєш свій голос, не знаєш: він - твій,
Чи ні вже звучить в голові замакітреній, -
Розтерли думки, наче мак; і розідрано,
Гулко і глухо, і верескно, й голосно,
Голос мій наче розтерзано, роздрано,
Весь час кричить, наче це - не моє,
Наче щось дике в мені щось жиє...
