довкіл скорбота й метушня
а в небі тиша
злітає голубом до дня:
зеленим виший
оливну гілку хай усе
не буде сірим
для Чоловіка що несе
життя в офіру
для Чоловіка що посів
скарби у Бога
в якого тільки п'ять хлібів
і більш нічого
який босоніж по землі
з висот містичних
несе в ковчег людських жалів
зерно гірчичне
зеленим виший – битий шлях
в колючім терні
з хрестом і небом на плечах
назад не верне –
нехай майне благим руном
у передвіччю
коли наляканий Петро
зречеться тричі
зеленим – щоб в саду сумна
не самотіла
коли наточить Бог вина
із чаші тіла
коли настане хресна мить
для тонкосльозих
хай гілка зелено шумить
йому в дорозі
співає радісні псалми
про світ грядущий
де під Господніми крильми
спасенні душі
