нереальне як шанс поєднати земне й небесне
порожнеча в душі
дише протягом темний льох
це дівчатко іде так тихенько - ані шелесне
в нього очі блакитні
волоссячко біле як льон
колихаються мрії мої прапорами обвислими
у думках - запустіння гидке як зацвілий торт
бо у мене не вистачить сил на вмовляння чи торг
бо бажання своє я ледь-ледь навіть віршами висловлю
щоб любили таку - з недоліками й замашками
щоб сприймали як є - з поетичними прибамбасами
а дівчатко іде широким полем ромашковим
приминає траву високу ногами босими
і кому батьківщина кому країна шенгенія
і кому вишиванка кому сорочка ближче до тіла
а дівчатко іде
дівчатко звати Євгенія
я нікого клянуся сильніше в житті не хотіла
гасне небо навзаході чисте немов сльоза
день міняє на хустку чорну свої яскраві коралі
а дівчатко спиняється кидає погляд назад
і відходить - все далі й далі
