Чоловік у чорному строгому костюмі,
Білій сорочці із чорною краваткою,
Із мідною трубою замість голови
Безтурботно розгулює моїм містом.
Серед ночі гуляє містом,
Коли усі сплять, сплять навіть поліцейські і пожежники,
Ходить, видуваючи зі своєї мідної голови радісні звуки.
Безжурно граючи свою пісню свободи!
О, як же я йому заздрю!
Його голова сповнена музикою,
Моя голова наче кульбаба.
Клятий, безтурботний негідник!
Щоночі він награє циганську пісню про День Святого Юра
І я не можу заснути –
У моїх грудях знову прокидається білий птах
І тріпоче своїми крильми.
Я лежу, думаю, як приємно пахнуть літні трави
У нагрітому сонцем полі.
А цей нестерпний дивак продовжує грати свою
Сумну пісню. У його грудях, мабуть, ростуть волошки,
А в животі живуть вугрі.
У кишені він носить розкладного ножа й охололі
Зірки. А з лівого боку, в горі, у нього
Має бути приємна, холодна, гулка, стерильна, порожнеча.
Як в операційній.
Я впевнений – він знає таємниці усіх тролейбусних кондукторок у цьому місті,
Таємниці усіх продавчинь цигарок.
Він знає усі таємниці вчительок початкових класів.
Заворожує їх усіх мідним блиском своєї голови.
Він вільний і його свобода така нестерпна!
Не може бути!
Тепер я втрачу спокій на усе життя –
Цей ненормальний зустрів жінку – скрипку!
І тепер вони разом розкажуть про смуток цигана,
Якого не веселить і День Святого Юра.
