Хтось купив собі замок
на високому пагорбі -
радіє своїм можливостям
сягати стріхою неба..
А хтось, виходячи з лісу
і йдучи зеленою
галявиною,
бачить той недосяжний замок,
заквітчаний
у гілля дерев -
і бачить розквітлу шипшину,
що пнеться по мурах угору -
з ніжно-рожевими пелюстками
і колючими тернами..
Шипшино - рожева принцесо -
спиш на високих пелюстях-перинах,
тягнешся ввись по гілках
і камінні за сонцем -
все тобі сниться,
що бачиш довколишні пагорби й долину
не через колюче ґратове сплетіння,
і щиро смієшся долі
усмішкою звичайної польової ромашки -
і сині очі-зорі волошок,
і пристрасть
вогнистого маку -
все у твоїм,
замість шпичастої корони,
в´юнкім житно-життєвім віночку..
Та уже, мабуть, на світі так повелося,
що хтось радіє новому придбанню
до приватної колекції
старовинного замку
і вполоьованим трофеям
у далеких саванах,
тішиться поглядом з вежі
крізь маленькі,
заґратовані віконця згори..
А хтось інший радіє
відкритому простору
й видом на той замок
з долини:
як він визирає зухвало
й водночас невпевнено
з-поміж вічної варти -
зеленої охорони
велетнів-дубів..
І тихо собі сміється,
бо знає:
все ж бо на сім світі
тимчасове,
і оте джерело,
буцімто,
невичерпне..
Та не в тім біда -
якщо й
невичерпне,
все ж небездонне -
як і людські прагнення
і життя..
І прийде час Пустелі -
час Смерті -
час
приспаної Шипшинової Принцеси -
допоки
Жива Душа
не знайде Живу Воду..
