Весна, спантеличена щедрістю слів,
Затаїлась в холодних обіймах зими,
Та їй невтямки – час дрімоти вже сплив,
Бо проліски в лісі давно розцвіли.
Це гармонія часу так чутлива до змін
В земній круговерті буття,..
А весна, незабаром, покаже нам всім
Де наші помилки, а де здобуття.
Щоб в гаморі буднів ніхто не п’янів
Відчувши нарешті своє каяття,
Нехай знов і знову, як в час зимних снів,
Прокляття зустріне всі примхи життя.
А може весною всміхнеться нам вдача?
Долізти б, додертися б нам до причастя!
А там будь-що-будь, то вже іншим задача
Хіба лиш для нас збереглися нещастя?
