| © Михайло Нечитайло, 04-05-2015
|
Зацвіли дерева, квіти, трави,
Врожаями повнилась земля,
І шукав для України слави,
Сокіл, облітаючи поля.
Він не чув про гетьманські клейноди,
З-за яких пролито крові й слів,
Він не бачив історичні броди,
Звідки линув звук бандур і лір.
Він не зирив у давно минуле,
В запис книги людських поколінь,
Птиче око, до деталей чуле,
Та летюча над землею тінь
Славу ту шукали не у згадках,
Із світів, де нас, мов тих комах,
Не у владцях та у їх порядках,
Не у клятвах, котрі на вустах,
Не у нашім всеохопнім хочу,
Не в политих давністю віках,
А в маленькім схованім ярочку,
Котрий загубився у полях.
Соколе, ну що у тім ярочку,
Що візьмеш для слави звідтіля,
Що покласти зможеш на горбочку,
Щоби бачив кожен звіддаля?
Сокіл сів поодаль на тополі,
Глянув скоса на мою мольбу,
Дзьобом пір’я зворушив поволі,
Мов ховав туди свою журбу.
Дивні люди, промовляли очі,
Все шукають славу по кутках,
А її ж бо видно й серед ночі,
По полях, долинах і ярках.
Чорнозем масний, де в пояс трави,
Бог не всім дарунки роздає,
Щастя треба мати замість слави,
Буде щастя, отже, й слава є.
Щастя, люди, сокіл оглянувся,
Під ногами вашими лежить,
От якби із вас хтось схаменувся,
І з ярочком рідним став дружить.
І зробив із нього перед світом
Красоту, що лине до сердець,
Щастя б обізвалося привітом
Славі тій, що мрій людських вінець.
Слава, люди, дуже дивне слово,
Щось воно окреслює, а що,
Щастя напівзігнуту підкову,
Чи якусь дурницю, чи ніщо?
Я ось птах, ширяю в синім небі,
Так збігає все життя моє,
І нічого більш мені не треба,
Адже крила й небо в мене є.
І від того щастя, що із волі
В мене лине крізь життя усе,
В мене й слава короля на полі,
Що повагу й острах всім несе.
Слави для Вкраїноньки своєї
Там шукайте, де вона ще є
У любові до землі тієї,
Котра волю у житті дає.
Бо лиш воля обіцяє щастя,
Поза нею все гіркий туман,
Може, щастя й у полоні здасться,
Тільки знайте, то самообман.
Зацвіли дерева, квіти, трави,
Врожаями повнилась земля,
І шукав для України слави
Сокіл, а можливо, то був я.
Натомившись десь на сінокосі
Сів край поля, з яром гомонів,
Опустивши ноги свої босі
В прохолоду тихих ручаїв.
І чомусь так захотілось слави,
Україні тут, біля землі…
Що лежав в нескошених ще травах,
Чув далекий гомін у селі
І строчив наліво і направо
На газеті віршики навскіс,
Бо хотілось Україні слави,
А собі… завершити покіс.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
