Зійшло весняне сонце над землею,
В обійми взяло луки і поля,
А я скорблю розбитою душею,
Бо вмита кров’ю матінка земля.
Не вгомонився ще той ненажера,
Не зупинять його дні каяття.
Невже людської крові не напився?...
О Боже, дай же сили для життя…
Не для свого,а для тих юних душ,
Для молодих сімей і немовлят.
Тебе я , Боже, прошу і молюсь,
Вони,як паростки, вмирати не хотять.
Ще до цих пір із згарища війни
Трофеї прадідів нагадують ту мить,
О Боже, захисти від сатани,
Нехай у полум’ї вогню свого згорять.
Земля вкраїнська вже стомилась хоронити
У своїм лоні дочок і синів.
Дай мудрості нам , Боже, зупинити,
Тих божевільних, ненажерливих катів.
Так хочеться,щоби дощем весняним
Омило спорожнілі душі тим,
Що хочуть залишити чорні плями
На цій землі для нових поколінь.
****
