Затхла країна. Ми звикли до болю і сліз.
Більше немає майбутнього світлого. Зорі
Сповнені ненависті до людей. Тут же був ліс.
Всі ми потонем у власному темному морі.
Стерті міста. І розхристані навстіж стежки.
Хто тут ходив по ним. Звідки й куди поспішив.
Щастя на відстані витягнутої руки.
Було та й зникло. Для себе своє щось відкрив.
Попіл. Знесилені хмари повзуть на міста.
Рясно всипаючи снігом занедбані вулиці снів.
Дорога забита. Ніхто й не казав, що проста.
Знову хрестами закинутий степ заряснів.
Вміли б любити. тепло би тоді берегли.
Доки надворі так зимно, й за вікнами сива війна.
Що ми хотіли? І що ж ми нарешті змогли?
Плинуть часи. Вже і рік від початку мина…
