|
|
| Авторів: |
2685
|
| Творів: |
51004
|
| Рецензій: |
95748
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 40143, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.144.251.72') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Михайло Нечитайло, 24-01-2015
|
Важко, важко до біса,
Вже померли й надії,
І на місці пралісу
Вже метуть суховії.
І в барханах пустельних
Радість гине, мов квітка,
І ти в світі пекельнім
Сам, як перст, як сирітка.
Всюди тьма і зневіра,
Чорна ніч без світанку,
Не життя – суспіль діри…
Де ж ти, вірна берданко?
Де ти, куля відлита,
Скроня прагне цілунку,
Геть життя, не помите
В щастя бажанім трунку.
От і все, відшуміло
Моє літо в цім світі,
От і все, відболіло
Моє серце в тім літі.
Де чомусь лиш дощило,
А якщо часом сонце,
Мо’, на землю й світило,
То не в моє віконце.
Де любов розквітала,
Та не бачив я цвіту,
А як радість зростала,
То скінчилося літо.
І плоди її зсохлі
Геть обсипались долі,
Між мої мрії дохлі,
Що валялись в недолі.
Все, кінець, дуло в скроню,
Трохи вище від вуха,
Міцно стисну долоню,
Боже, дай сили духу.
Боже, дай сили духу…
А чи є у тім сила,
Щоби вище від вуха
Вогняні вперти вила?
І закрить ясні очі,
І втекти геть від світу,
Згинуть в безвісті ночі,
Не побачивши цвіту?
Може, більша ж бо сила
Завжди треба для того,
Щоб життя не губила
Зовсім ще молодого,
А взяла й попросила
Думку ту народити,
Що хоч жити й несила,
Тільки ти мусиш жити.
Бо життя – дивна штука:
Тут ось ніч безпросвітна,
Біль суцільний, розпука;
Й раптом радість всесвітня.
Раптом ранок ув очі,
Промінь знов у віконце,
І немає вже ночі,
І ясне світить сонце.
І гудуть, ніби бджоли,
Мрії світлі й веселі,
І цвіте наша доля
В щастям повній оселі.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
