Березень
Пом’якло небо, спінило ліси.
Забилося під снігом серце квіту.
Холодний вітер, ще зимовий вітер,
приносить звідусюди голоси
і сміх, і свист, і галас – то все діти.
І мій узув гумівки, напросив
піти до парку в пошуках краси,
забувся шарф і рукавиці вдіти.
Обсіли горобці дроти і вишню.
Стара сусідка із під’їзду вийшла
уперше за три місяці, либонь.
Ще день короткий, а таки не спиться,
мугикається випадкова пісня,
і цілуватись хочеться. Любов?..
Квітень
Як цілуватись хочеться! Любов
пускає корінь і повзе на світло
зеленим пагінцем. Майбутнє літо
ще тільки-тільки зародком було,
а вже квітує рястами, або
кульбаби жовті простягає світу.
Плетуть із них вінки сусідські діти,
і тішиться тому із неба Бог.
Така весна, що виростають крила,
і ти до мене: «Люба, ніжна, мила…»
А на дротах туркочуть голуби.
І мліють на вікні тюльпани в глеку,
і ми думками в літі, і далеко,
десь біля моря Чорного… Люби!
Травень
Десь біля моря Чорного: «Люби…»
ти шепотів мені. Холодні хвилі
нам п’яти лоскотали. Вечір квилив,
хтось у піску вишукував скарби.
Ми ніжно цілувалися щохвилі,
і навіть не помітили б, якби
зірвався шторм на морі й на диби
ставали гребні, і ревли, і вили…
Напівпорожній пляж, передсезоння.
І телефони, звісно, позазонні,
щоби ніхто любов не турбував.
В степу вітри чесали юні трави,
ще тільки наливався соком травень,
а ми вже стільки столочили трав…
Червень
О скільки ми потолочили трав,
а скільки у траві згубили звуків!
Як дні стогнали, як тремтіли руки,
коли мене ти вкотре обіймав...
До нас в хатину хтось тривожно стукав,
хтось без кінця у шибку заглядав,
хтось нарікав, що в нас немає прав
порушувати тишу… вдень. Ті злюки,
напевне, дуже заздрили коханню.
Солодкий червень полунично танув,
у поцілунку пестячи вуста.
Котились перед ранком громовиці,
І я, згорнувшись поруч, наче киця,
У сні щось говорила про літа.
Липень
У сні щось говорила про літа,
уранці – про казкові сновидіння.
Ховалися весь час від сонця в тіні,
бо спека розпікала. По світах
ми мандрували подумки, і так
реально, ніби ось вони – Мальдіви,
Гаваї чи Венеція. Раділи,
мов дітлахи цукеркам на свята.
А липень допікав усе навколо.
Хотілося води чи з льодом коли
і трохи прохолоди та дощів.
Страшенна спека вигнала родину
на дачу, де травичка і малина,
де сонця менше між густих кущів.
Серпень
Тут сонця менше. Між густих кущів,
у плетиві густого винограду
в альтанці, ти читав мені докладно
старі журнали з купою вірші´в
про світле майбуття, колгосп і ради,
та так читав, що син до нас мершій
прибіг, аж майструвати полишив,
сердито мовив: «От писали гади!»
І смажив серпень, наче на пательні.
раділи ми, що стіни не панельні,
що літо добігає ось кінця.
І щось писалось нам з тобою наче,
варилося варення (це ж бо дача),
і ще засмага липла до лиця.
Вересень
Ще так засмага липла до лиця,
ще так просились груди в голі блузи,
а вересень уже життя вовтузив
роботою, навчанням. Ох же ця
невчасна осінь. Бідні-бідні музи
(твої й мої)! В потребах гаманця
забуто їх і вірші. А серця
так бились! Та життя шалено «грузить» –
ні часу, ані сил немає більше.
Радію сну і довгожданій тиші,
тобі, коли вертаєшся з робіт…
І тільки ніч у літо повертає,
Де ми були залюблені безкраю,
де плавився медово цілий світ.
Жовтень
Так плавиться медово цілий світ
у сонці літа, бабиного нині.
Дерева золоті і небо синє,
і терпко пахне хризантемний цвіт.
В’яжу на зиму кетяги калини,
розвішую по кухні, як і слід.
Ховає ніс під лапу сірий кіт –
напевне, на морози. Безупинно
щось мушу доробити до зими,
товчуся серед кухні. Любий, ми
ще сік недокрутили, он ще лечо
кипить (пітніють вікна) в казані.
А ти, згадай но, обіцяв мені
романтику… хай не в усьому – в дечім.
Листопад
Романтика. Так, не в усьому, в дечім.
Практично тиждень вдома при свічах.
Спочатку гарно, нині ж – просто жах.
Непланові відключення, до речі,
щоб не спіткав колапс який чи крах
всю нашу енергетику. Щовечір
тому між нами вірші… хліб і лечо
(бо плити електричні). Їде дах
у тебе без борщу, у сина інше –
немає Інтернету, тож не пише
якесь дівча. Ну що ж, дорослий син.
Короткі дні сльотаві, невеселі,
так холодно буває ув оселі,
та я з тобою не боюся зим.
Грудень
А я з тобою не боюся зим
і грудня, що опалений як-небудь.
Аби обійми, як політ у небо!
А що мороз рипучий – бог із ним!
В мороз такий сильнішає потреба
любитися… Нас розуміє син.
Він сам нарешті бранець у краси
і першості кохання. Ох ті ребра
Адамові: хмеліє голова,
у вірші виплавляються слова,
у підліткові та наївно світлі…
Шампанське, мандарини, олів’є.
Наступний рік у двері гучно б’є –
зустрінемо. Надіюся, при світлі…
Січень
Зустріли рік Новий. Таки при світлі,
частково при свічках і каганцях.
Зізнаюсь, економія оця
дісталась печінок… Та все ж привітні
були свята. А легкість гаманця,
яка відчутна буде аж до квітня,
ми стійко подолаємо. Тож витри
негайно хвилювання із лиця!
Дивись, які сніги лягли довкола.
Давай на гірку, чи на лижах коло –
втамуємо пригодницьку жагу.
Чого сидіти в Інтернеті в хаті
закутаним у ковдри і халати?
Ти краще обваляй мене в снігу!
Лютий
Ти краще обваляв мене в снігу,
ніж то колись бувало у дитинстві.
«О, баба снігова!» – хтось пальцем тицьнув,
ще й моркву простягнув. (То на рагу
згодиться потім.) Маємо снагу
опісля всього на душевну близькість,
і наддушевну також… Лютий. Слизько
і холодно. Та вранці на даху
активніше туркочуть сивокрилі
в передчутті весни, яка щохвилі
так зближує укотре нас обох.
І спиться нині, нібито у хмарах,
аж запізнився сім разів на пари.
Виною все кохання – бачить Бог…
