| © Михайло Нечитайло, 22-07-2014
|
Задовбала криза, гаспидська нестача
Цих грошей триклятих, біс їх забери,
Як з Охріма свита все життя неначе,
Як латаєш латку, полу віддери.
Весь у господарстві, весь у заробітках,
І копійки далі думи не пливуть,
Балачки загрузли в цінах та у плітках,
А життя минає - отака-от суть.
А життя минає, йде поза городом,
Міряй-переміряй - та не осягнеш.
Бо застигне серце перемерзлим льодом,
Що з городу того у світи візьмеш?
Кожну копійчину там, де жив, покинеш,
В небеса відчалиш голим, як Адам,
Соромом прикритий перед Богом зринеш
І себе спитаєш, запитаєш сам:
- А чи жив я, Боже, чи одно довбався
У гноях одвічних, у тісних хлівах,
А чи я намріявсь, а чи накохався,
Чи ширяв душею, ніби справжній птах?
Запитаєш щиро, зробиться так гірко,
Чом же я не мріяв, чом же я не жив,
Чом не покохав я пташечку і зірку,
А пронудив світом, долю загубив.
Ой, ви, кляті гроші, ви, мов та пороша,
Душу все січете, ви, мов та Яга,
Пхаєте в дарунок царськії калоші,
Та у них ніколи не ввійде нога.
Та калоші манять, лізуть межи очі,
Ми за ними йдемо зайцем у петлю...
Я багатства хочу, хочу і не хочу,
Як за нього душу і життя згублю.
Тож я в лісі зникну, у хмарках на небі,
Трошечки десь дінусь, вірша сотворю,
Не для гонорару, а лишень для себе,
Може, ще для неї, котру полюблю.
Лиш не зви ледачим, мій незнаний друже,
Я й про гроші дбаю, дбаю про сім'ю,
Тільки ж я родився (чим радію дуже)
Щастячка попити. Тож потроху й п'ю.
В кризі і не кризі, без грошей і з ними,
Як по рані сіллю, а чи в рот халву,
Ночами глухими, днями золотими,
Щастя п'ю з простого, вічного - живу!
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
