Загубились зорі і зламався простір,
І усе довкола перекрила мла,
Залишився острів, життєдайний острів,
Той один-єдиний, котрий ти дала.
Я візьму той острів у свої долоні,
Хай яким великим він не є в світах,
Адже в ньому гріюсь, ніби на осонні,
Адже в нім літаю, як у небі птах.
Бо не є той острів простим клаптем суші,
Результатом зсуву тектонічних плит,
Він всього лиш обрис, як і наші душі,
Де в коханні щастя, як дитятко, спить.
