«Дихай темрявою землі і знову
Дивись!»
(Р. М. Рільке)
Вихор вогняного вітру
Розтривожив вулик залізних бджіл.
Вони жалять нас прямо в серце,
Вони чорні як сама темрява,
Вони літають від чорних виродків
До наших сердець вогню.
Але в наших руках теж
Залізні квіти лютневої ночі
В яких залізні бджоли
Збирали мед небуття.
І ми кожного чорного виродка
Навчимо, що немає безкарності,
Скажемо – не словами –
Гудінням бджоли,
Що неможна людей вбивати,
Неможна народ називати
Стадом і тупим бидлом,
Не можна безкарно
З країни робити цвинтар,
Не можна безкарно
Служити бандитам і виродкам.
За своє непорушне право
Це сказати відверто
Ми платимо своїм серцем,
Своїм молодим життям.
