У хаті, де колись вони жили,
Назавжди потемніли вікна, протяг
Бреде по хаті, як господар снів,
Його ніхто не спинить, не воротить,
У хаті не живе давно ніхто,
Вона порожня, але пів сторіччя
У ній дитинство й юність прожило,
І старість вже дивилась смерті в вічі.
На пагорбі, де похиливсь паркан,
Де ось, здається, вчора брели кози,
Поселений вітрисько – гордий пан,
Який перевіває людські долі.
У хаті цій не приведи живуть,
Сюди так, мимохідь, приходять душі,
Сидять на лаві, і їдять , і п’ють,
У вікна зазирають небайдуже…
Порожніють хати, сохнуть сади,
Стирає вітер грані і паркани,
Сюди на 5 хвилин приходить Бог,
Щоб ще раз позагоїть свої рани.
Живе тут пам'ять, запахи, сліди,
Живе тут все, але ось вимір інший,
І якщо прикро, то прийди сюди,
Тебе тут приймуть й тихо заколишуть.
Домівка!...Як багато в слові цім,
Домівка........, як надривно плаче серце,
Спасибі вам, хати, спасибі всім,
Що бережете пам'ять про померлих…
